Хвилі над нами
- Автор: Хлудова Ольга
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Є. Колош
- Жанр: Природа и животные
Электронная книга - «Хвилі над нами». Краткое содержание книги:
У прозорій морській воді линуть силуети риб, медуз, похитуються нитки водоростей.
А на самому березі стоїть група дивних засмаглих людей: у них великі жаб'ячі лапи, на обличчях скляні маски. Що вони збираються робити?
Та ось ці дивні люди без сплеску пірнають у воду. Серед них і автор книжки — художник-зоолог Ольга Флорентіївна Хлудова, ентузіаст підводного спорту і великий любитель природи. Вона сама ілюструвала книгу «портретами» своїх «персонажів».
Мета автора — ознайомити читача з підводним світом прибережних зон Чорного і Азовського морів, з його звичайними мешканцями, яких може зустріти будь-який нирець.
Перед очима допитливого читача відкривається багатогранне і цікаве життя таємничого підводного світу — ще одного чудового куточка природи нашої Батьківщини.
Уся книжка просякнута великою любов'ю до мешканців підводного світу, до природи і написана захоплююче, з живим і теплим гумором.
І раптом у мене сяйнула думка — ласти, ось чого не вистачало зараз. Я вже звикла, що кожний рух ногами, примушував швидко рухатися в потрібному напрямку. Тепер же в мене на ногах були важкі, мокрі кеди, руки зайняті речами, і, природно, самі рухи ніг не могли допомогти в боротьбі з хвилями. Я взяла в рот трубку, сяк-так наділа під водою маску і видула з неї воду.
Зразу стало легше. Не треба було більше задирати догори голову, щоб дихати, з'явилась звична плавучість, стало видно підводні рифи, які стрімко проносились підо мною в такт розмахам хвиль. Я підібралась до великої Ніші в прямовисній стіні берегових скель і разом з хвилею вискочила на низеньку площадку, яка щохвилини заливалась водою.
Віталій і Микола дісталися до цього жалюгідного притулку раніше і уникли моєї долі. Вони зустріли мене Глузуванням. Та я була надто заклопотана, щоб відповідати їм. Намоклі вузли на шнурках кедів поглинали всю мою увагу. Довелося різати шнурівку складеним ножем. З почуттям полегшення наділа ласти. Тепер хвилі були не страшні. Вузлик із сніданком і кеди взяв Микола. Він поклав їх у сачок, де лежав його одяг, як не дивно, майже сухий.
Я збиралася кинутись у воду, але мене зупинив Віталій.
— У нас до вас прохання, — сказав він. — Знайдіть під водою тріщину і станьте коло неї. Ви нам покажете, де треба переступити через неї, а то під час цього хвилювання ми можемо її не побачити і поламати ноги.
Тріщина знаходилась метрів за п'ятдесят далі. Там стіна берегових скель ріжком виходила в море, і майже на самому розі вузький карниз обривався на кілька метрів у глибину. Поряд і під кутом до стіни стояла величезна підводна скеля. Її плоска вершина більш ніж на півметра не доходила до поверхні води. Під час штилю, йдучи по коліна у воді вздовж стіни, легко можна було помітити під водою темно-синю розколину. Через неї просто переступали, тримаючись рукою за стіну, але тепер вона могла обернутись пасткою. Я зісковзнула в воду і зразу забула про гостре каміння і слизький карниз. Відчуття свободи, цілковитого керування своїм тілом і його рухами нагадало мені приказку «почувати себе як риба в воді». Було легко ковзати біля самої поверхні, лавіруючи між скелями.
Тріщину я знайшла без особливих труднощів. Вона, як завжди, світилася синьо-зеленим сяйвом серед кущів цистозири, що шалено звивалися під ударами хвиль. Часом руді патли зовсім закривали тріщину, перетворюючи її в капкан для необережних візитерів. Я стала на плоску вершину скелі і зиркала одним оком на море, другим на своїх супутників. Вони були ще далеченько і рухалися дуже обережно, промацуючи ногами під водою нерівний і слизький край карниза. Хвилі м'яко І сильно штовхали мене в спину, пробуючи збити з рівної площадки. Потім вони опадали вниз, оголюючи каміння і густий килим злиплих водоростей. Тільки коли з'явилась біля берега справжня велика хвиля, я пірнула і, відпливши якомога далі, обернулася. З поверхні води хвиля здавалася величезною. Вона на мить трохи підняла мене, сковзнула далі й кинулась на берегові скелі, де тулилися по пояс у воді дві безпорадні мокрі постаті. Удар — блискучий на сонці язик хвилі, який метнувся вгору, клапті піни… і хвиля упала навзнак. На мокрій скелі лишилась постать з рюкзаком — це Віталій. Миколи не було.
Я злякалась на мить, але тут же згадала, як чудово Микола плаває, і з цікавістю стала чекати, що буде далі, його мокра голова і сачок з'явились над водою. Він плив до скель берега, високо піднявши над собою сачок з мокрими речами. Тонка цівка води стікала з сачка на голову Миколі, але він уже не звертав уваги на такі дрібниці.
З наступною хвилею я повернулась на свою позицію біля розколини. Віталій передав мені рюкзак і почекав, коли спала хвиля. Тоді він спокійно переступив через небезпечне місце. Потім перейшов Микола. Його дорогоцінний сачок був безнадійно зламаний об каміння в той момент, коли ударом хвилі Миколу одірвало від берегової скелі.
Миколині речі і мої кеди, на превеликий подив, були цілі, зник тільки вузлик із сніданком. Віталія кілька разів накривало з головою, і йому довелося навіть трохи пропливти вздовж стіни, поки він знову вибрався на карниз. Ми рушили далі: Микола з Віталієм вздовж скель, а я у воді. В одному місці мої супутники притиснулися всім тілом до скелі, боязко дивлячись угору. Звідти з стометрової висоти сипались дрібнесенькі камінці.
Дуже часто слідом за кам'яним дріб'язком падає каміння, досить велике для того, щоб перетворити в млинець голову перехожого. На щастя, цього разу все обійшлося благополучно. Мої супутники пішли далі, чіпляючись за мокрі скелі і час від часу зникаючи в набіглій хвилі.