Зона покриття
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Клуб сімейного дозвілля
- ISBN: 966-343-442-2
- Переводчик: Любенко Олена
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Зона покриття». Краткое содержание книги:
Він думав, що його настрій поліпшиться на світанку, але цього не сталося.
Вони стояли вп'ятьох біля вікна вітальні й спостерігали, але, звичайно, ніхто не вийшов зі згарища, що вже дотлівало, і жодного звуку не долинало звідти, крім тихого потріскування вогню, який, щойно покінчивши з трибунами нагорі, пробрався вглиб і почав пожирати приміщення спортивного факультету і роздягальні. Тисяча чи близько тисячі мобілоїдів, що влаштували там собі нічліжку, давно підрум'янилися, як сказала Аліса. Гидотний запах проникав усюди й прилипав до піднебіння. Клая вже один раз знудило, і він знав, що й інших так само, навіть Директора.
«Ми припустилися помилки», — знову подумав він.
— Вам треба було піти, — сказав Джордан. — Нічого б з нами не сталося... ми й раніше справлялися, правда, сер?
Директор Ардай проігнорував питання. Він пильно дивився на Клая.
— Що сталося вчора, коли ви з Томом були на тій станції обслуговування? Гадаю, у вас такий вигляд тому, що там справді щось трапилося.
— Справді? А як я виглядаю, сер?
— Як тварина, що нюхом чує пастку. Ті двоє на вулиці побачили вас?
— Усе було не зовсім так, — відповів Клай. Йому не сподобалося, що його назвали твариною, але ніде правди діти: він поглинає кисень і харчі, а назовні видає вуглекислий газ і лайно. Собаці — собача смерть.
Рукою Директор почав нервово розтирати те місце, де знаходиться шлунок. Цей його жест, як і багато інших, здавався Клаю надміру театральним. Не зовсім удаваним, але розрахованим на те, щоб його побачили у самому кінці лекційної аудиторії.
— А точніше?
Й оскільки вже не було ніякого сенсу оберігати почуття інших, Клай розповів Директору про все, що вони бачили, стоячи у конторі станції «Сітґо»: про бійку над коробкою черствих ласощів, яка раптово перетворилася на щось інше. Розказав про папери, що тремтіли на столі, попіл, який почав крутитися у попільничці, наче вода, яку випускають із ванни, про дзенькіт ключів на гвіздках, про заправний пістолет, який злетів з насоса.
— Я це бачив, — сказав Джордан, і Аліса кивнула.
Том згадав, що йому перехопило дихання, а Клай це підтвердив. Вони обидва намагалися описати це відчуття чогось всевладного, що зароджувалося у повітрі.
Клай вважав, що так буває перед грозою. Том додав, що повітря було ніби перенасичене чимось і якесь аж занадто важке.
— А тоді він дозволив їй взяти пару довбаних коржиків, і все стало як раніше, — сказав Том. — Попіл перестав кружляти, ключі більше не дзеленчали, а з повітря зникла грозова напруга. — Він повернувся до Клая, щоб той його підтримав. Клай кивнув.
— Чому ви нам про це раніше не розповіли? — спитала Аліса
— Бо це б нічого не змінило, — відповів Клай. — Ми б все одно спалили це гніздо, хоч би й що там.
— Так, — підтвердив Том.
— Гадаєте, мобілоїди перетворюються на псіоніків? — несподівано запитав Джордан.
— Мені не відоме значення цього слова, Джордане, — зізнався Том.
— Ну, наприклад, це люди, які можуть переміщувати предмети думкою. Чи випадково, якщо емоції виходять з-під контролю. Тільки здібності псіоніків, такі як телекінез і левітація...
— Левітація? — мало не гаркнула Аліса.
Але Джордан не звернув на неї уваги.
— ...це лише гілки. Стовбур псіонічного дерева — це телепатія, а саме її ви й боїтеся, чи не так? Телепатії.
Пальці Тома намацали те місце над верхньою губою, де раніше були вуса, і торкнулися почервонілої шкіри.
— Ну, така думка у мене була. — Він трохи помовчав, високо задерши голову. — Логічно. Проте я сумніваюся.
Джордан і це пропустив повз вуха.
— Припустімо, що вони справді псіоніки. І стають справжніми телепатами, а не просто зомбі зі стадним інстинктом, саме це я маю на увазі. І що з того? Ґейтенська зграя мертва, і здохли вони без руля щодо того, хто їх спалив, померли у своєму несправжньому сні. Тож якщо ви непокоїтеся через те, що вони могли телепатично передати факс із нашими іменами і описами своїм друзякам у найближчих до Нової Англії штатах, тоді розслабтеся.
— Джордане... — почав Директор і скривився, наче від болю. Він досі тримався за бік.
— Сер? З вами все добре?
— Так. Принеси мені, будь ласка, «Зантак»[31], він у ванній внизу. І пляшку мінеральної води. Будь другом.
Джордан поспіхом кинувся виконувати прохання Директора.
— Це часом не виразка? — спитав Том.
— Ні, — відповів Директор, — це стрес. Старий... не скажу, що друг... радше знайомий.
— У вас із серцем усе добре? — тихо спитала Аліса.
— Думаю, що так, — відповів Директор і трохи збентежено посміхнувся. — Якщо «Зантак» не допоможе, то доведеться над цим замислитися... але досі «Зантак» не підводив, а коли у продажу є великий вибір, погані ліки не купують. О, дякую тобі, Джордане.
— Нема за що, сер. — Хлопчик зі звичною посмішкою простягнув йому склянку і пігулку.
Проковтнувши ліки, Ардай сказав:
— Я думаю, тобі треба йти з ними.
— З усією повагою, сер, я стверджую, що у них немає вибору, ніякого.
Здивовано звівши брови, Директор поглянув на Тома з Клаєм. Том здійняв руки. Клай тільки знизав плечима. Він міг би просто зараз сказати їм, що відчуває, висловити усе те, що вони й так знали: ми припустилися помилки, а залишаючись тут, тільки погіршуємо ситуацію. Але він не бачив у цьому сенсу. На обличчі Джордана застиг вираз упертої переконаності, під яким ховався смертельний страх. Вони нізащо не змогли 6 переконати його. А крім того, зараз знову був день. А день — це їхній час.
Він скуйовдив хлопчику волосся.
— Як хочеш, Джордане. Піду трохи посплю.
Було видно, що Джордан відчув величезне полегшення.
— Класна ідея. Мабуть, і я піду подрімаю.
— А я вип'ю чашку всесвітньо відомого читем-лоджійського какао, а потім вже піду спати, — проголосив Том. — І поголюся, щоб позбутися жалюгідних залишків вусів. І якщо ви почуєте стогони і лемент, то знайте, що то я.
— А можна я подивлюся? — спитала Аліса. — Усе життя мріяла побачити, як стогне і лементує дорослий чоловік.
Клаю і Тому на двох дісталася маленька спальня на третьому поверсі. Другу й останню з вільних спалень зайняла Аліса. Коли Клай роззувався, у двері для проформи постукали і в кімнату, не чекаючи дозволу, зайшов Директор. На вилицях його мертвотно блідого обличчя проступили дві яскраво-червоні плями.
— З вами все гаразд? — підводячись із ліжка, запитав Клай. — Таки у вас хворе серце, правда?
— Добре, що ви самі запитали про це, — відповів Директор. — Я не був упевнений, чи вдалося мені заронити зерно, але тепер бачу, що начебто все вийшло. — Він озирнувся через плече у коридор, а потім причинив двері кінчиком своєї палиці. — Слухайте уважно, пане Ріддел... Клаю... і без нагальної потреби не ставте питань. Сьогодні вдень мене знайдуть мертвим у ліжку, і ви скажете, що в мене все-таки було хворе серце, а те, що ми зробили минулої ночі, просто прискорило процес. Розумієте?
Клай кивнув. Він усе зрозумів, але переборов бажання одразу ж запротестувати. У старому світі така реакція була б природною, але за таких умов — ні. Він знав, чому Директор іде на такий крок.
— Якщо у Джордана виникне бодай найменша підозра, що я вкоротив собі віку, аби звільнити його від того, що він вважає своїм священним обов'язком (хлопчачий запал, розумієте?), то може теж накласти на себе руки. Або щонайменше впаде у стан глибокої депресії, який дорослі у моєму дитинстві називали чорною фугою. Він все одно побиватиметься за мною, але це півбіди. А от думка, що я покінчив життя самогубством, аби він тільки міг піти з Ґейтена, матиме катастрофічні наслідки. Ви це розумієте?
— Так, — кивнув Клай. — Сер, почекайте ще один день. Те, про що ви думаєте... може, цього ще можна уникнути. А раптом нам вдасться? — Він сам не вірив у те, що казав, і, крім того, бачив, що Ардай рішуче налаштований вчинити так, як вирішив. Це було написано у нього на обличчі — змученому, з міцно стуленими вустами і палаючим поглядом. І все-таки Клай зробив іще одну спробу. — Почекайте ще день. Може, ніхто й не прийде.
[31]
«Зантак» — препарат проти виразки шлунка.