Зарубіжний детектив

«Безсумнівно, — сміюсь із себе, — тепер хлопці майора Стеліана, що пильнують кожного кроку Енессі, візьмуть на прикмету й мене».

Тудорел Паскару наздоганяє мене, коли я входжу до холу, де цієї пізньої години порожньо.

— Товаришу капітане, ще раз прошу вибачити мене.

Він стоїть поруч, і я, придивившись до нього уважніше, бачу, що в нього обличчя цілком порядної людини. «Або сталася помилка, — думаю про себе, — або ж цей тип зумів створити собі бездоганну маску порядного юнака».

Ми знаходимо тихий куточок, якраз біля дверей до більшої рестораційної зали.

— Коли ви завітали до нас і розмовляли з моїм татом, я був у суміжній кімнаті, — розпочинає він оповідь і вперто шукає очима мого погляду. — Крім усього іншого, ви запитали старого, що могло спонукати мого двоюрідного брата до самогубства… Звідки йому було знати, що відповісти? Крісті мав причину… і досить поважну…

Мабуть, я чимось зрадив свою нетерплячку, бо він осміхнувся кутиками губів — по-змовницькому й порозуміло:

— Вас це цікавить?..

— Нащо питати? — Я й гадки не мав критися зі своєю цікавістю.

— Крісті обожнював маляра Валеріана Братеша… Ви, певно, знайомі з ним? Того самого, з інституту… Він був відданий йому тілом і душею. Що там казати, Валеріан Братеш і собі цінував його. Він називав його найкращим студентом курсу.

— Що ж тут поганого?

Моя власна нетерплячка починає злити мене самого. А мій співрозмовник дивиться на мене, не розуміючи, чому його перебили:

— А те, що ось уже два роки маляр Братеш використовує його художні ідеї у своїх власних цілях. Ви були в Національному театрі? Бачили ви там виставу «Північний вітер»? Декорації оформлені за шкіцами Крісті. А чиє прізвище стоїть на афіші? Валеріана Братеша. Йому дісталися й гроші, і слава. Крісті ж не отримав і зламаного шеляга. А критики славлять Братеша, великого маляра Братеша, — підсумовує з неприхованою образою Енессі.

— Може, вони мали про це домовленість? — заперечую я йому без особливої певності.

— Ах, облиште! Крім того, що використовував його ідеї, працю, він ще й украв його кохану.

Не знаю, що зі мною, але я зриваюсь, як новачок. Вигукую:

— Що ти сказав?

— Те, що чули, — посміхається він прямо мені в вічі.

— Отже, Петронела Ставру покинула Крістіана Лукача заради нього?

— Авжеж, товаришу капітане! Саме заради Братеша вона й залишила Крісті… заради чоловіка, старшого від неї на три п’ятиріччя, ще й одруженого. Не кажучи вже про те, що цей чолов’яга полюбляє виголошувати з кафедри лекції про високі моральні засади… ну й таке інше.

Він витирає білосніжним носовичком піт із чола, потім поправляє вузол краватки. Висловивши своє обурення негідною поведінкою маляра, він готовий, мені здається, ушитися.

— Це все, що я хотів повідомити.