Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення: колективна монографія

По-друге, дуже вразливим для критики виявляється твердження Конституційного Суду про те, що право включає в себе і норми моралі, традиції, звичаї, тощо. Якщо визначення звичаїв як джерела права не викликає заперечень, то ототожнення права і «традицій», а тим більше моральних і правових норм взагалі є неприпустимим. Адже дуже багато певних «правових ситуацій» з моральної точки зору є антиноміями: з позицій моралі можна як засудити, так і виправдати, наприклад, вбивство з помсти, невиконання майнового зобов’язання внаслідок тяжкого збігу обставин, крадіжку, вчинену голодною або бідною людиною, відмову банку повернути депозит до закінчення терміну вкладу, тощо. Проте з правової точки зору всі ці випадки мають чітке і однозначне рішення. І навпаки, якби ми спробували судити ці вчинки на засадах моралі, ми ніколи не вирішили б жодної справи, бо «моральні» аргументи кожної зі сторін заслуговували б на увагу. Те саме стосується й традицій. Окрім того, вони регулюють переважно не суспільні, а міжособистісні відносини на рівні сім’ї, певної соціальної групи (професійні, національні, релігійні, тощо). Тому встановити, які саме традиції є загальнообов’язковими, неможливо, бо сам факт встановлення нормативності певної традиції є втручанням у сферу особистого життя кожного громадянина.

По-третє, дуже спірною є теза Конституційного Суду, що всі ці явища (мораль, традиції, тощо) є складовими елементами права і об’єднуються якістю, яка відповідає ідеології справедливості. Тут Конституційний Суд знову імпліцитно робить висновок про те, що «право» не має власного змісту, а є «загальним титулом» для позначення інших явищ — моралі, традиції, звичаю, тощо. Крім того, загадковим видається посилання на якусь загальну таємничу «якість», яка нібито об’єднує ці поняття. Насамкінець викликає подив згадка про «ідеологію справедливості». Якщо загальним поняттям для позначення моралі, традицій, тощо є право, до чого тут справедливість? Як це поняття хоча б за обсягом співвідноситься з поняттям «право»? Нарешті, до чого тут «ідеологія»? Адже ст.15 Конституції України чітко каже, що жодна (навіть найбільш справедлива і правова!) ідеологія не може бути визнана обов’язковою. Якщо ж мова йшла про те, що правом є тільки справедлива мораль, звичай чи традиція, чому б просто не написати про це, не посилаючись на ідеологію?