Історія ГУЛАГу
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»
- ISBN: 966-51-355-9
- Переводчик: Андрій Іщенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія ГУЛАГу». Краткое содержание книги:
Актуальність «Історії ГУЛАГу» для України тяжко переоцінити. Ця книжка може і повинна стати одним із чинників формування суспільної думки, яка нарешті зуміє подолати радянський спосіб мислення і дії в новій українській державі й українському суспільстві.
У газеті не так вже й багато розповідається про вищу справедливість радянської системи. У числі від 18 січня 1933 року надруковано промову одного з табірних начальників Лазаря Когана: «Ми не можемо судити, чи хтось справедливо, чи несправедливо засуджений. Це справа прокурора… Ми зобов’язані створити щось цінне для держави вашою роботою, і зобов’язані зробити когось цінного для держави з вас самих»[302].
Також заслуговує на увагу у «Перековці» відкритий і надзвичайно відвертий «відділ скарг». В’язні писали туди, щоб поскаржитися, з одного боку, на «сварки і лайку» у жіночих бараках і «співання слави» — з іншого; на нереальні норми; на нестачу черевиків або чистої нижньої білизни; на непотрібне биття коней; на чорний ринок у центрі Дмитрова, в якому розміщувався штаб табору; та на погане поводження з технікою («немає поганих машин, є тільки погані керівники»). Пізніше така відкритість у висвітленні табірних проблем зникне — вона існуватиме лише у листуванні інспекторів з їхніми московськими повелителями. Однак на початку 1930-х років така «гласность» була цілком звичайним явищем як у самих таборах, так і поза ними. Вона являла собою природну частину наполегливої шаленої кампанії за поліпшення становища, поліпшення роботи, і — понад усе — за те, щоб витримати темпи, яких гарячково вимагало сталінське керівництво[303].
Йдучи сьогодні берегом Біломорського каналу, тяжко собі уявити ту майже істеричну атмосферу. Я побувала тут одного сонного серпневого дня 1999 року у супроводі кількох місцевих істориків. Ненадовго ми зупинилися, щоб подивитися на маленький пам’ятник жертвам каналу у Повенці; на пам’ятнику короткий напис: «Невинним, які загинули під час будівництва Біломорського каналу, 1931–1933». Один із моїх супутників наполіг на тому, щоб за традицією викурити тут цигарку «Біломор». Він пояснив, що марка цигарок «Біломор», колись найпопулярніших у Радянському Союзі, протягом десятиліть була єдиним пам’ятником будівникам каналу.
Неподалік лежав трудпоселок — «селище висланих», — зараз фактично порожній. Великі, колись міцні, типові для Карелії дерев’яні будинки стояли із забитими вікнами. Деякі вже почали хилитися. Місцевий житель, за походженням білорус — він навіть трохи говорив по-польськи, — розповів нам, що кілька років тому хотів був купити один із цих будинків, однак місцева влада не продала. «Зараз усе розвалюється», — сказав він. На маленькому городі за своїм будинком він вирощував гарбузи, огірки і якісь ягоди. Він запропонував нам випити самогону. З городом і 550 рублями пенсії на місяць — у той час це було приблизно 22 долари — він мав достатньо, за його словами, щоб прожити. Звичайно ж, роботи на каналі не було.
Воно й не дивно: на самому каналі купалися діти і кидалися камінням. У каламутній мілкій воді бродили корови, крізь тріщини в бетоні проріс бур’ян. Біля одного зі шлюзів у маленькому будиночку з рожевими фіранками і справжніми сталінськими колонами сиділа жінка, яка контролювала рівень води; вона сказала нам, що тут за день проходить щонайбільше сім суден, а часто буває по три-чотири. Це було більше, ніж бачив 1966 року Солженіцин, коли він провів на березі каналу цілий день і побачив дві баржі, обидві завантажені дровами. Більша частина товарів тоді, як і тепер, перевозилася залізницею; водний шлях, як розповів йому працівник каналу, такий мілкий, що «навіть підводні човни не можуть пройти його своїм ходом; їх треба вантажити на баржі»[304].
Здається, судноплавний шлях з Балтійського до Білого моря, зрештою, не виявився таким уже й конче необхідним.
Розділ 5
ТАБОРИ РОЗРОСТАЮТЬСЯ
Мы идем, а за нами следом
Всем бригадам весело идти.
Впереди стахановской победой
Нам открылись новые пути…
Старый путь уж будет нам неведом,
Мы из ямы вышли на подъем,
По пути стахановской победы
В жизнь свободную уверенно идем.