Останній дон
- Автор: Пьюзо Марио
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Анатолий Васильевич Онышко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Останній дон». Краткое содержание книги:
Також написав романи «Дурні вмирають» (1978), «Сицилієць» (1984), «Четверта К» (1991) і кілька кіносценаріїв. 1996 р. вийшов роман «Останній дон», який є завершенням «Хрещеного батька». В ньому діють герої прославленого роману та їхні нащадки.
Клавдія знала, що вона для Стіва — лише другорядна одаліска. Коли вони домовлялись про побачення, він потім завжди телефонував їй, кажучи, що на годинку спізниться, а запізнювався на шість годин. Деколи взагалі казав, що не зможе прийти. Для нього вона правила тільки за запасний варіант, коли не знайдеться чогось кращого. А коли вони кохалися, він завжди наполягав, щоб вона разом з ним нюхала кокаїн, що давало якусь насолоду, але перетворювало її мозок на таку кашу, що наступні кілька днів вона не могла працювати, а в усьому, що таки написала, не мала певності. Вона усвідомила, що стає тим, кого зневажає найдужче на світі: жінкою, чиє життя цілковито залежить від чоловічих примх.
Клавдії було принизливо почуватися четвертою або п'ятою, але Стіва вона, власне, не звинувачувала, а картала себе. Зрештою, на вершині своєї слави Стів Столлінґс міг мати майже будь-яку жінку Америки, а от вибір упав на неї. Столлінґс постарішає і його врода прив'яне, він буде вже не таким знаменитим і дедалі частіше вдаватиметься до кокаїну. Тож поки він у розповні слави і краси, слід хапати своє. Клавдія була закохана і, що в житті траплялося з нею рідко, неймовірно нещасна.
Отож на двадцять сьомий день, коли Столлінґс зателефонував їй, аби повідомити, що на годинку запізниться, вона сказала:
— Не клопочися, Стіве, я покидаю твій гарем.
Він помовчав, а коли заговорив, подиву в його голосі не відчувалося.
— Сподіваюся, ми розлучаємось друзями. Мені справді подобається бувати з тобою.
— Звичайно,— запевнила його Клавдія і поклала слухавку. Вперше вона не мала бажання залишатися друзями після закінчення роману. І найтяжче дорікала собі за брак кмітливості. Адже очевидно, що вся його поведінка була спрямована на те, щоб спровокувати її відчепитися від нього, і що їй знадобилося надто багато часу, щоб розгадати натяк. Це дошкуляло їй найболючіше. Як могла вона бути така дурна? Плакала, а через тиждень побачила, що їй зовсім незле і без кохання. Тепер час належав тільки їй, і вона могла працювати. Яка втіха повернутися до творчості з головою, чистою від кокаїну і справжнього кохання.
Після того як геніальний коханець-режисер відхилив сценарій, Клавдія півроку одержимо працювала над його переписуванням.
За первісним задумом Клавдія Де Лена писала сценарій «Мессаліни» як дотепний агітаційний твір на користь фемінізму, але п'ять років роботи в кіно навчили її, що будь-яку ідею слід присмачувати істотнішими інгредієнтами, як от жадібність, хтивість, убивство і віра в людство. Вона знала, що слід написати великі ролі не тільки для головної героїні — Атени Аквітан — а принаймні для ще трьох інших зірок-актрис у другорядних ролях. Хороші жіночі ролі були такою рідкістю, що сценарій мав би зацікавити зірок із найяскравішими іменами. Крім того, абсолютно необхідно мати великого злочинця, привабливого, жорстокого, вродливого і розумного. Тут у великій пригоді їй стали спогади про батька.
Клавдія спочатку мала намір захопити своєю ідеєю незалежного продюсера-жінку, одначе більшість керівних посад у студіях займали чоловіки, і тільки вони могли дати фільмові зелене світло. Сам сценарій сподобався б, однак їх непокоїтиме, що коли там зійдуться докупи жінка-режисер і жінка-продюсер, то фільм обернеться на відвертий пропагандистський плакат. Їм захочеться бодай десь мати одну тверду чоловічу руку.
Клавдія вже вирішила, що режисером мала б бути Діта Томмі.
Томмі, звісна річ, погодиться, бо це буде фільм із великим кошторисом. У разі успіху такий фільм переведе її в категорію касових режисерів. Навіть якби стався провал, її репутація однаково не зазнає шкоди. Провалені фільми з великими кошторисами деколи ставали для режисерів престижнішими, ніж низькокошторисні, хоча й прибуткові картини.
Іншою причиною було те, що Діта Томмі кохалася тільки з жінками, а цей фільм відкривав їй доступ принаймні до чотирьох знаменитих красунь.
Клавдії хотілося мати режисером Томмі з тієї причини, що кілька років тому вони разом працювали над одним кінофільмом і мали хороший досвід спільної роботи. Томмі була дуже прямолінійна, дуже кмітлива й талановита. А ще була не з тих режисерів, кого називають «убивцями письменників»: такі запрошують своїх добрих знайомих переписати сценарій, а відтак змушують сценаристів поділитися місцем у титрах. На місце в титрах Діта, якщо чесно не внесла своєї частки в роботу, ніколи не претендувала, і, на відміну від деяких режисерів і зірок, не була статевим гангстером. Правда, вислів «статевий Гангстеризм» навряд чи можна вживати в кіноіндустрії, де продаж власної сексуальної привабливості становив складову частину творчого процесу.