Відьмак. Час Погорди

Кейра розвернулася і зміряла її від туфельок із білої ігуани до діадемки із перлів.

— А тобі яка різниця?

— Ніякої. Професійна цікавість. Не представиш мене свому приятелеві, славетному Ґеральту із Рівії?

— З небажанням. Але знаю, що від тебе не відкараскатися. Ґеральте, це Марті Содерґрен, цілителька. Її спеціальність — афродизіаки.

— Ми що, маємо говорити про справи? О, ви залишили для мене ікри? Як мило з вашого боку.

— Увага, — хором промовили відьмак і Кейра. — Це ілюзія.

— І справді! — Марті Содерґрен нахилилася, зморщила носика, після чого взяла в руки келих, глянула на слід кармінової помади. — Ну ясно, Філіппа Ейльгарт. Хто ж інший зважився б на таке нахабство. Мерзотна змія. Чи ви знаєте, що вона шпигує для Візіміра з Реданії?

— І ще вона німфоманка? — ризикнув відьмак.

Марті й Кейра одночасно пирхнули.

— Ти на це розраховував, коли до неї залицявся і намагався фліртувати? — запитала цілителька. — Якщо так, то знай, що дехто тебе злісно підманув. Філіппі вже якийсь час перестали смакувати чоловіки.

— А може, ти жінка? — Кейра Мец надула лискучі губи. — Може, ти тільки вдаєш чоловіка, колего майстре магії? Аби зберегти інкогніто? Знаєш, Марті, він тільки-но признався мені, що любить удавати.

— Любить і вміє, — злостиво посміхнулася Марті. — Правда, Ґеральте? Не так давно я бачила, як ти вдаєш, що маєш поганий слух і не розумієш Старшої Мови.

— Він має багато вад, — холодно промовила Йеннефер, підходячи й владно беручи відьмака під руку. — Практично, тільки вади він і має. Ви втрачаєте час, дівчата.

— Так воно й виглядає, — погодилася Марті Содерґрен, усе ще злостиво усміхаючись. — Тоді ми бажаємо вам доброї забави. Ходімо, Кейро, нап’ємося чогось… безалкогольного. Може, і я наважуся на щось нині вночі?

— Хух, — фухнув він, коли ті відійшли. — Саме вчасно, Йен. Дякую тобі.

— Дякуєш? Хіба нещиро. У цій залі є рівно одинадцять жінок, які вихваляються цицьками під прозорими блузками. Я залишаю тебе на півгодини, після чого ловлю тебе за бесідою із двома з них…

Йеннефер перервала себе й глянула на посудину в формі риби.

— …і за поїданням ілюзії, — додала. — Ох, Ґеральте, Ґеральте. Ходімо. Є можливість представити тебе кільком особам, із якими варто познайомитися.

— Одна з них не Вільгефорц?

— Цікаво, — чародійка примружилася, — що саме про нього ти питаєш. Так, це Вільгефорц прагне познайомитися і порозмовляти із тобою. Попереджаю, розмова може виглядати банальною і безтурботною, але нехай це тебе не обманює. Вільгефорц — досвідчений, нечувано розумний гравець. Не знаю, чого він від тебе хоче, але будь уважним.

— Буду уважним, — зітхнув він. — Але не думаю, що твій умілий гравець зумів би мене здивувати. Не після того, що я тут пережив. Кинулися на мене шпигуни, оточили вимираючі рептилії і горностаї. Нагодували мене неіснуючою ікрою. Німфоманки, які не смакують чоловіками, піддавали сумнівам мою чоловічість, погрожували зґвалтувати на їжаку, лякали вагітністю, ба, навіть оргазмом, причому таким, який би не супроводжували ритуальні рухи. Брр…