Омріяний Рим
- Автор: Джонсон Борис
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-966-942-855-4
- Переводчик: Борис Превир
- Жанр: История
Электронная книга - «Омріяний Рим». Краткое содержание книги:
Мрію про Рим плекають як можливість досягти злагоди, процвітання та ефективної взаємодії народів, які могли б на тлі різних пріоритетів і політичних мотивів віднайти ідею спільності та мирного співіснування. Ця майстерно написана книжка переконає читача, що окремі політичні ідеї давніх римлян досі живуть у колективному несвідомому та за свіжого їх інтерпретування нині можуть бути напрочуд актуальними.
Однак у римському світі існував тільки гарум, гарум, гарум — такий собі універсальний єврокетчуп. Це ніби, зупинившись у будь-якому готелі від Португалії до Іраку, від Шотландії до Лівії, побачити на обідньому столі вустерський соус[85].
Феномен гаруму слугує ідеальною ілюстрацією римського вміння створити це невловиме відчуття спільної ідентичності. Це і є гармонізація без жодних обмежень. Ніхто не силував завойовані народи їсти цю рибну підливу — крий Боже! — просто вона була визначною рисою римськості.
Тож якщо вам кортіло продемонструвати, що ви тепер також римлянин, то доводилося затиснути ніс, відкрити амфору з гарумом і вижлуктити її вміст.
Скрізь панував мир, процвітала торгівля, що й змушувало людей пересуватися мапою неквапної, сонної Європи. У цьому й полягали причини поширення феномена гаруму й повсюдного використання terra sigillata — ліпного римського посуду червоного кольору, який набув популярності по всій імперії.
Мандрівки були повільними, кінь лишався найшвидшим транспортом на планеті. Навіть за екстрених випадків, як-от заколот військовиків на Рейні 69 року н. е., треба було дев’ять днів, щоб донести новини з Майнца до Рима.
Однак пов’язані з подорожами ризики поступово знижувалися, тоді як причин мандрувати ставало чимраз більше. Від І ст. спостерігається різке зростання кількості кораблетрощ, але не через те, що море стало бурхливішим, а тому, що Середземним морем — внутрішнім басейном і серцем Римської економічної спільноти — почало плавати більше кораблів. Дороги були рівні й доглянуті, тож заможні римляни почали частіше подорожувати між своїми численними заміськими будинками. Хоча торговці й військові, як правило, долали дальші відстані, ніж решта громадян, та хоч куди вони приїздили, всюди були міста, збудовані за римськими стандартами, і люди, які володіли грецькою й латиною, тож видима розбіжність між батьківщиною й закордоном стиралася.
В Ефесі мені пощастило побувати в оселі одного римського купця з Іспанії, який, либонь, заробив статок від продажу оливкової олії чи рибного соусу. Небагато місць аж так зачаровували мене, як оце. Археолог Мартін Штескаль розмовляє з приємним австрійським акцентом, який лише додає його особі духу академічності. Однак поводиться він насамперед як рієлтор, аніж як науковець.
— Вибачте, тут трохи не прибрано, — каже він і веде мене нескінченною вервечкою кімнат, ванних, кухонь, бенкетних зал, прямокутних двориків і подружніх спалень, що розкинулися на пагорбі. Над усім цим височіє величезний ангар, через що складається враження, ніби перебуваєш у терміналі аеропорту.
— На цьому місці стояла інсула — дорогий багатоквартирний будинок, який належав чоловікові на ім’я Гай Фурій Апт. Сам він походив з Іспанії.
— З Іспанії? — перепитую я. — Тобто він був іспанцем?
— Зовсім ні, — відказує Мартін, — він був римлянином.
— У такому разі навіщо йому велетенська вілла на іншому березі Середземного моря? — питаю я. — Це ж Туреччина. Для чого андалузцеві будинок у Туреччині?
— Свій статок він заробив сільським господарством або торгівлею, — пояснює Мартін, — до того ж колись це місто було римським.
Ми підіймаємося сходами, заходимо під риштування, і він показує мені всі дива римської інсули. Я бачу мозаїку з левом та ідеально збережений гіпокауст[86] (бо ж навіть на заході Туреччини взимку доволі холодно).
Є там бездоганно збережені печі й комори, у яких раби Фурія Апта, безсумнівно, тримали гарум, оливкову олію й terra sigillata. Є тут і вбиральня на цілу родину. Уздовж трьох стін, розмальованих медитативними графіті, тягнуться спеціальні лави з дірками, під якими колись протікала вода.
Уже просто мати водогін у такому місті, як Ефес, вважалося ознакою чималого статку, а Фурієві Апту явно було до вподоби хизуватися. Панелі на стінах й одвірки в нього оздоблені мармуром. Я проводжу рукою по пурпуровому рельєфу — застиглих залишках якоїсь геологічної породи. Полірований камінь так само прохолодний на дотик, і від нього віє розкішшю достоту так, як, певно, свого часу для гостей цього дому. Звертаюся до Мартіна:
85
Традиційний англійський рибний соус.
86
Тип опалювальної системи в Стародавньому Римі, розміщеної у стіні або під підлогою.