Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Омріяний Рим
Омріяний Рим - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Омріяний Рим

Электронная книга - «Омріяний Рим». Краткое содержание книги:

Від часів падіння Римської імперії визначні європейські політики, як-от Карл Великий і Наполеон, намагалися відтворити її багатовікові надбання й досвід управління. Та жодній державі-спадкоємиці це не вдалося. Боріс Джонсон розкриває секрети успіху Римської імперії, намагаючись винести певну науку для сучасної політики, зокрема для Європейського Союзу.
Мрію про Рим плекають як можливість досягти злагоди, процвітання та ефективної взаємодії народів, які могли б на тлі різних пріоритетів і політичних мотивів віднайти ідею спільності та мирного співіснування. Ця майстерно написана книжка переконає читача, що окремі політичні ідеї давніх римлян досі живуть у колективному несвідомому та за свіжого їх інтерпретування нині можуть бути напрочуд актуальними.
1 ... 46 47 48 49 50 51 52 53 54 ... 83
Перейти на страницу:

Однак у римському світі існував тільки гарум, гарум, гарум — такий собі універсальний єврокетчуп. Це ніби, зупинившись у будь-якому готелі від Португалії до Іраку, від Шотландії до Лівії, побачити на обідньому столі вустерський соус[85].

Феномен гаруму слугує ідеальною ілюстрацією римського вміння створити це невловиме відчуття спільної ідентичності. Це і є гармонізація без жодних обмежень. Ніхто не силував завойовані народи їсти цю рибну підливу — крий Боже! — просто вона була визначною рисою римськості.

Тож якщо вам кортіло продемонструвати, що ви тепер також римлянин, то доводилося затиснути ніс, відкрити амфору з гарумом і вижлуктити її вміст.

Скрізь панував мир, процвітала торгівля, що й змушувало людей пересуватися мапою неквапної, сонної Європи. У цьому й полягали причини поширення феномена гаруму й повсюдного використання terra sigillata — ліпного римського посуду червоного кольору, який набув популярності по всій імперії.

Мандрівки були повільними, кінь лишався найшвидшим транспортом на планеті. Навіть за екстрених випадків, як-от заколот військовиків на Рейні 69 року н. е., треба було дев’ять днів, щоб донести новини з Майнца до Рима.

Однак пов’язані з подорожами ризики поступово знижувалися, тоді як причин мандрувати ставало чимраз більше. Від І ст. спостерігається різке зростання кількості кораблетрощ, але не через те, що море стало бурхливішим, а тому, що Середземним морем — внутрішнім басейном і серцем Римської економічної спільноти — почало плавати більше кораблів. Дороги були рівні й доглянуті, тож заможні римляни почали частіше подорожувати між своїми численними заміськими будинками. Хоча торговці й військові, як правило, долали дальші відстані, ніж решта громадян, та хоч куди вони приїздили, всюди були міста, збудовані за римськими стандартами, і люди, які володіли грецькою й латиною, тож видима розбіжність між батьківщиною й закордоном стиралася.

В Ефесі мені пощастило побувати в оселі одного римського купця з Іспанії, який, либонь, заробив статок від продажу оливкової олії чи рибного соусу. Небагато місць аж так зачаровували мене, як оце. Археолог Мартін Штескаль розмовляє з приємним австрійським акцентом, який лише додає його особі духу академічності. Однак поводиться він насамперед як рієлтор, аніж як науковець.

— Вибачте, тут трохи не прибрано, — каже він і веде мене нескінченною вервечкою кімнат, ванних, кухонь, бенкетних зал, прямокутних двориків і подружніх спалень, що розкинулися на пагорбі. Над усім цим височіє величезний ангар, через що складається враження, ніби перебуваєш у терміналі аеропорту.

— На цьому місці стояла інсула — дорогий багатоквартирний будинок, який належав чоловікові на ім’я Гай Фурій Апт. Сам він походив з Іспанії.

— З Іспанії? — перепитую я. — Тобто він був іспанцем?

— Зовсім ні, — відказує Мартін, — він був римлянином.

— У такому разі навіщо йому велетенська вілла на іншому березі Середземного моря? — питаю я. — Це ж Туреччина. Для чого андалузцеві будинок у Туреччині?

— Свій статок він заробив сільським господарством або торгівлею, — пояснює Мартін, — до того ж колись це місто було римським.

Ми підіймаємося сходами, заходимо під риштування, і він показує мені всі дива римської інсули. Я бачу мозаїку з левом та ідеально збережений гіпокауст[86] (бо ж навіть на заході Туреччини взимку доволі холодно).

Є там бездоганно збережені печі й комори, у яких раби Фурія Апта, безсумнівно, тримали гарум, оливкову олію й terra sigillata. Є тут і вбиральня на цілу родину. Уздовж трьох стін, розмальованих медитативними графіті, тягнуться спеціальні лави з дірками, під якими колись протікала вода.

Уже просто мати водогін у такому місті, як Ефес, вважалося ознакою чималого статку, а Фурієві Апту явно було до вподоби хизуватися. Панелі на стінах й одвірки в нього оздоблені мармуром. Я проводжу рукою по пурпуровому рельєфу — застиглих залишках якоїсь геологічної породи. Полірований камінь так само прохолодний на дотик, і від нього віє розкішшю достоту так, як, певно, свого часу для гостей цього дому. Звертаюся до Мартіна:

вернуться

85

Традиційний англійський рибний соус.

вернуться

86

Тип опалювальної системи в Стародавньому Римі, розміщеної у стіні або під підлогою.

1 ... 46 47 48 49 50 51 52 53 54 ... 83
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)