Смутна доба
- Автор: Смоленчук Микола
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Імекс-ЛТД
- ISBN: 978-966-189-389-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Смутна доба». Краткое содержание книги:
Автор в популярній формі з історичних та особистих позицій висвітлює політичні події, які розгортаються на широких теренах від древнього Афону до Варшави, Києва та Москви, демонструє шлях становлення українського суспільства в епоху середньовіччя, особливості протистояння християнських концесій, роль Запорізького козацтва, як потужної сили, що стає провідною верствою українського народу в боротьбі за збереження його ідентичності на історичній арені Європи. Яскраво показує побут та соціальні відносини в середовищах різних культур і народів, вводячи поряд з історичними особами І.Вишенського, П. Сагайдачного, І. Борецького, К. Острозького, царських і королівських родин Польського та Московського дворів образи вигаданих персонажів. Історія пригод, палкого романтичного кохання молодого козака Тимоша і дівчини Долі розкриває широку панораму духовного і культурного життя України, проводячи читача вуличками хутірського Суботова, гетьманського Чигрина і величного Києва, який поступово повертає собі славу древньої православної столиці.
Козаки мали супроводжувати царицю до Москви. Урочистий в'їзд нареченої цариці мало чим відрізнявся від минулорічного царського приїзду. Тільки обоз виявився більшим від царського. Та й пустили його, випадково чи умисно, перед каретою цариці, дивіться, мов, ми не бідні родичі! Був тут і воєвода Мнішек, щоб супроводити дочку; приїхали польські посли Олесницький та Гонсевський.
Для Марини на луках за Москвою-рікою розбили намет, ще розкішніший від того, що мала вона у Вязьмі, Левко знаходився у складі тисячі вершників, вишикуваних для його охорони.
Під звуки литавр, сурм та бубнів Марина, оточена дамами і кавалерами, приймала в шатрі гостей. Яскраво світило травневе сонце, біля намету зупинялися карети, їх супроводжували думні дворяни на конях. Лишаючи коней слугам, знатні люди йшли бити чолом новій цариці. Найповажніший з приїжджих, князь Мстиславський, низько схилився перед царицею:
— Царська величність прислала за вами карету і просить до своєї столиці!
Всі зняли шапки, доки цариця сідала в карету, запряжену дванадцятьма білими у яблуках кіньми.
Рушили до Никитських воріт, а звідти до Кремля. По обидва боки рухались стрільці в червоних суконних кафтанах з білими пов'язками на грудях, тримаючи в руках довгі рушниці з червоними ложами. Одразу за каретою грали коні двохсот польських гусар під орудою Дамарацького та велетенський почет Сандомирського воєводи по десять вершників у ряд, на породистих угорських жеребцях з крилами за плечима.
Сам воєвода їхав позад свого війська у багатому малиновому кафтані, хутряній шапці з пером, навіть шпори та стремена на ньому були золоті.
Подив натовпу викликав араб, одягнений по-турецьки, він невідступно слідував за воєводою.
— А ось і цариця! — зашепотіли неприязно.
— Оце диво!..
На тлі червоного оксамиту карети в білій атласній сукні, усипаній дорогоцінностями, пишалася вона на розшитих перлами подушках. Цариця була справді красунею, хоч люди не кричали їй заздоровних слів.
А карети пливли і пливли, де їх набралася така кількість!
Коли поїзд цариці досягнув Лобного місця, уся площа виявилась забитою людом. У натовпі було багато іноземців, західних і східних, у смугастих нарядах — перси, турки, грузини.
У Кремлі карета зупинилась напроти Вознесенського монастиря, де жила інокиня Марфа, мати Дмитрія.
Цар, що перебував у натовпі, теж поїхав до монастиря. Люди незадоволено шуміли. Усіх вразив супровід цариці — карети, обоз, вершники їхали і їхали поміж вороже настроєного натовпу, і їм не було кінця.
— Господи, де їх набралося стільки на нашу голову?!
— Поглянь на гусар. Скільки презирства в їхніх очах!
— Чув, каже, що ми варвари! І цар на їхньому боці!
— Ще б, віддав під лядську руку половину Московії!.. Навіть знатних людей вразила кількість приїжджих, та й обоз — окремі здіймали з підвід по півдюжини мушкетів.
— Де видано, щоб з таким товаром їхати на весілля?! Марина, відповідно до звичаю, мала жити в монастирі, доки відбудеться вінчання.
8 травня 1606 року відбулося коронування Марини Мнішек, а потім і шлюбне вінчання, яке оголосили в Москві неробочим днем. Роль боярина на весіллі виконував Василь Шуйський, перший ворог тих, кого вінчали.
На подарунки Марині Мнішек пішло з державної казни чотири мільйони карбованців, пробула вона царицею вісім днів.
Доля
Два дні десятки людей нишпорили по Києву, перепитали всіх знайомих і незнайомих Верхнього міста, Печерська, Куренівки, Подолу. Підключилася до пошуків Галшка Гулевичівна, не чула під собою ніг Васка, але розшуки нічого не дали.
— Що ми Левкові скажемо?! — жалібно дивилася на Тимка Лешка з почервонілими від сліз очима. — Та й сама я звикла до неї, як до рідної!..
Тарануха розумів — у Києві робити нічого. Місто велике — десяток тисяч мешканців: не знайти її, хоч і рік шукай. Закрили до вежі чи кинули в льох — і кінці у воду.
— Їду до Карпа, — сказав дружині і одразу пішов до стайні.
У Чубівці усе повторилося: обох чоловіків заливала слізьми Текля, що вити хотілося. Аж зчорніла вся, наче Доля стала покійницею.
— Та кинь тужити! — гнівався Карпо. — Дівчина не з таких, котрі ламаються, вона себе скривдити не дасть! Закрили десь на сім замків, інакше б сама прибігла...
Тарануха хотів через знайомих Карпа вивідати, чи дівчина, бува, не в Черкасах. У місті вони провели кілька днів і теж без наслідків.