Вода, павутина
- Автор: Гашич Нада
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-113-6
- Переводчик: Наталья Хороз
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вода, павутина». Краткое содержание книги:
Як король розлютився! Підскакував від горя і люті на своєму престолі, а якби він був хоч трішки худішим, давно б побіг до придворного пекаря, щоб заліпити йому запотиличника. А так лише кричав, погрожував і обіцяв привселюдно, перед усіма королями і королевами, королівнами і королевичами, графами і графинями ще того ж таки вечора наказати спекти самого пекаря у печі для хліба, якщо до завтрашнього сніданку той не приготує найсмачнішого торта, який коли-небудь подавали при дворі.
Слуги рознесли поголос, що пекар страшенно провинився і йому загрожує смерть.
Дійшла ця звістка і до пекаря, і він поквапився до коваля, щоб замовити дивовижного ковпака, в якому спече дивовижного пирога, яким врятує свою голову. Ага, так…
Єдине, чого пекар не знав, було те, що придворний коваль також ночами не спить. Узагалі не спить і ночами лише мріє, як він стане найславнішим ковалем придворних ковпаків, якому вклонятимуться усі вельможі цього світу. Придворний коваль марив, як проходить коридорами і залами, а королеви і королі, королевичі і королівни, графи і графині тим часом махають руками, кланяються йому до землі і гукають:
— Хай живе найкращий на світі коваль ковпаків! Слава! Слава!
І в момент, коли коваль повністю захопився своїми мріями, увійшов придворний пекар і замість того, щоб чемно попросити коваля, грубо наказав йому:
— Щоб до ночі ти викував мені найкращу форму для торта, щоб мій торт був прикрашений цукровими нитями, тоненькими, як павутинка, щоб цукрові кульки були, наче кришталики, і коли я це посиплю цукром-пудрою, нехай переливається, наче подрібнений перламутр. Нехай це буде торт над усіма тортами, смаколик над усіма смаколиками, який ніхто ніколи не зможе забути. Щоб до вечора все було готове, бо інакше я накажу тебе засмажити на твоєму ковальському горні.
Сказавши це, пішов до своїх хоромів.
Надвечір сердитий, наляканий і стурбований знову подався до коваля.
Коли там біля своїх нових ковпаків — сяючих, блискучих і неперевершених — сидить задоволений коваль.
— Доброго тобі вечора, пекарю! — вклонився коваль. — Я викував тобі сяючі і блискучі форми, крізь які тектиме топлений цукор і створюватиме тонкі ниті, як павутину, формочки, в яких цукрові кульки будуть блискотіти, наче кришталики, а коли ти посиплеш це цукром-пудрою, переливатиметься, як подрібнений перламутр. Із твоєю вмілою рукою це буде смаколик, якого ніхто ніколи не забуде.
Радісний пекар узяв форми і, забувши подякувати, пішов пекти торта і варити цукрову глазур.
Уранці король надіслав сторожу розвідати, що з тортом і що з пекарем, а коли йому повідомили, що торт спечений і прикрашений і що вони ніколи нічого красивішого не бачили, король на радощах підскочив на своєму престолі і наказав розбудити всіх гостей, які ще залишилися.
Сніданок подали у найбільшому і найпрекраснішому залі. Усі були одягнені в найрозкішніші сукні, які, щоправда, всім уже були затісні, але ніхто з них не помічав, що й самі вони виглядають, як добре підрослі пампухи, бо були схвильовані, адже спробують небачену солоднечу. Прибув і сам король, одягнений у найкращий ранішній золотий туалет, і коли він плеснув у долоні, помічники-пекарі на таці величиною з ліжко внесли величезного торта, усього прикрашеного цукровими нитями, тонкими, як павутина, на яких виблискував цукор-пудра.
Почулися зачудовані вигуки, заплескали ручками і королі, і королеви, і королевичі, і королівни, і графи, і графині.
Узяв король королівського ножа і надрізав торта, спершу наклав собі, а тоді й гостям розділив по шматку. Задзеленчали виделки, і всі надкусили свої шматки. І череватий король, і гості почали жадібно жувати.
Раптом замість захоплення почулися вигуки болю:
— Ой, мій зуб! Ой-ой!
— Ой, мій язик! Ой-ой!
Якби король не був таким жадібним, він би обов'язково почув, як щось хрускало і ламалося, коли він різав торта. Але він нічого не відчув, доки йому не повипадали зуби.
На жаль, мстивий коваль насипав у ковпаки подрібненого скла, об яке поламалися зуби поважних вельмож.
Страшна звістка дійшла до пекаря до того, як король послав по нього, щоб його, звісно ж, стратити, і пекар щодуху помчав до коваля, щоб його, звичайно ж, убити. Він здогадався, що той підсипав йому чогось у форми, чогось, об що гості, придворні і сам король поламали зуби.