Легенди Львова
- Автор: Винничук Юрий Павлович
- Год: 1999
- Язык: украинский
- Год: СПОЛОМ
- ISBN: 966-7445-28-3
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Легенди Львова». Краткое содержание книги:
Коли під час нападу ляхів на Львів у 1340 році замок на Княжій горі погорів, його вже не відбудовували. Довгі часи гора стояла пуста, без лісу, і почали називати її Лисою.
Лиса гора стала улюбленим місцем забав відьом, чарівниць і чортів, які мешкали в околицях Львова.
Відьми, злетівши опівночі на гору, сідали в коло і, хльоскаючи лозами, гукали:
– Ой біла крейда, чорна труна! Стань перед нами, пане Сатана!
Після третього разу з неба падала зоря, вдарялася в землю і перед відьмами з'являвся Сатана. Він вишкірював білі кінські зуби й гукав:
– Хуга, злива, мряка, хляпа! Принесіть ми чорного цапа!
Тоді йому кидали під нога зв'язаного чорного цапа і Сатана, розшарпавши його, миттю з'їдав. І знову гукав:
– Хто вночі не спить, блукає, Сатана його чекає!
І відьми розлітались по місту, виловлюючи всіх, хто поночі тинявся вулицями, приносили чортові, а той шпурляв нещасних у різні сторони – в нетрі, болота й мочари. Сатана командував:
– Не жалійтеся на втому. Принесіть ключі від дому!
І відьми знову літали над містом, шукаючи, хто забув ключа у дверях. Вони ключі викрадали і приносили своєму панові. А в тому будинку, де вкрадено було ключа, вже ніколи спокою не було. Відьми діставали владу над господарями і змушували їх гризтися між собою, товктися і жити в постійних чварах.
Тому, коли в якійсь родині не було ладу, то казали, що видно, з їхньої хати ключа відьми вкрали.
На Личакові у затишному будиночку, оточенім кущами й квітами, мешкала чарівниця з донькою. Хоч вони обидві вміли чарувати, але хлопа в хаті все одно бракувало. От і найняли парубка.
Донька у чарівниці була страшна, як війна татарська, але заміж їй кортіло. Вже б віддалася і за цигана, та ніхто не брав. Наймит до неї і приглядуватися не став, а вона за наймитом так і шпирала очима. Мати з донькою поміркували собі, що можна чарами хлопця задурити, та так, що ввижатися йому буде ангельська панна.
Але ж і хлопець не був дурним і пильнувався, аби йому якого зілля не підсипали.
Вранці на Великдень відьма взялася ліпити пироги. Для неї то не був гріх. А наймит того дня відпочивав і підгледів, що відьма робить. Вона, розкачавши тісто, брала вареницю, плювала в неї і там враз сир з'являвся. В обід прийшли до неї гості чарівниця пироги на стіл поставила.
Покликала і наймита, але той тихенько каже:
– Я цих пирогів їсти не буду, бо бачив з чого ви їх ліпили.
– Добре, мовчи. Я тобі інші зроблю, з сиром.
А гості уплітали, що аж за вухами лящало. Другого дня вже донька почала куховарити і напекла коржиків. Поставила перед наймитом:
– Це я для тебе спекла.
Наймит вдав ніби їсть, а сам ті коржики під столом песикові сипле. Песик наївся і враз за відьминою дочкою почав увиватися та так лащиться, так треться, мовби то не песик, кицька.
Еге, думає наймит, оце б зі мною було, і на другий день тихенько чкурнув з їхньої хати.
Один веселий хлопець на ім'я Андрушко вертався до Замарстинова з самого Галича, де він найнявся був за каменяра. Ішов собі, співаючи, коли це ніч його в дорозі застукала. Роззирнувся туди-сюди й побачив удалині вогник. Андрушко сміливо пішов на вогник, хоч і потрапив у нетрі, і вийшов до самотньої хатини. На стукіт відчинила двері стара жінка.
– Чи не можна у вас ніч перебути? – спитав хлопець!
– Та заходь, коли вже сюди заблукав, – сказала вона.
А то була чарівниця. Вона хутенько всмажила подорожньому кілька яєць на салі, дала кварту молока і постелила йому в куті.
Андрушко добряче був натомлений дорогою і відразу по вечері завалився спати.
Серед ночі щось його розбудило. Розтулив повіки і побачив у сутінках господиню, що поралася біля печі, помішуючи якесь вариво. Тим часом щось у комині зашурхотіло, посипалася сажа і вискочив чорт. Хлопець так і отерп, допіру збагнувши куди потрапив.
– Здорова будь, голубонько? – привітався чорт і кілька разів шморгнув носом. – Чую запах підозрілий! А це хто в тебе в куті?
– Подорожній. Попросився на ніч.
– Спить?
– Змучений такий, що й вухом не ворухне.
– Ага, то добре.
І тут чорт розгорнув якесь полотно, відьма поставила на підлогу казан і почали вони те полотно над казаном викручувати. З полотна потекла сметана. Як натекло повен казан, чорт згорнув полотно під пахву, попрощався і вифуркнув назад у димар.
Вранці хлопець зібрався йти, відьма й каже:
– Хіба не підеш голодний?
Набрала вона в миску сметани, вдарила по мисці пальцем, і перетворилася сметана на масло. Відьма намастила маслом хліб, дала хлопцеві до молока, ще й на дорогу загорнула.
Коли Андрушко повернувся додому, то зараз попросив, аби мама поставила масницю.
– Нащо тобі масниця, коли в нас сметани нема?
– Зараз побачите.
Мати поставила масницю, Андрушко ножем шкребнув трохи масла з того хліба, що йому на дорогу дала відьма, і вкинув його до масниці. Тоді налив повну масницю води, вдарив по ній пальцем і враз у масниці стало повно масла.
З того дня вони почали багатіти, бо масло продавали на базарі, лишаючи в хаті завше маленьку грудочку, аби з неї наступного дня знову повну масницю виробити.
Замарстинівський дідич і парох місцевий, прочувши про таке диво, й собі прийшли подивитися.