Зоряні мандри капітана Небрехи

— А те, що між ними мусить бути хоча б вузенька протока, де тяжіння не виявиш навіть з аптекарськими вагами. Повна тобі невагомість! Ось цією протокою нам і треба проскочити. Словом, сідай та обчислюй фарватер. Але врахуй, якщо ти схибиш хоч на одну тисячну світлової секунди, я за наше життя не поставлю й холодного попелу з моєї люльки.

Я демонстративно витрусив люльку і похмуро додав:

— У цьому випадку ми або згоримо в одному з протуберанців зірки-невидимки, або ж оздобимо якусь скелю планети намистом з власних кісток.

Та я даремно жахав мого хороброго помагача. Хлопець уже все второпав.

— Капітане! — захоплено вигукнув він. — Ваше відчайдушне рішення буде неоціненним дороговказом для майбутніх навігаторів. Я не маю жодних сумнівів, що на всіх зоряних картах цей шлях назовуть протокою Небрехи. Ваше ім’я стане поряд з ім’ям всесвітньовідомого капітана Магеллана! Адже капітан Магеллан теж не хотів робити гак навколо мису Горн.

Та хоч Азимутові й властивий був дар передбачення (це вам кожен засвідчить!), цього разу він помилився: усі лаври загарбав триклятий МОПС-3М. Але про це скажу потім…

Невдовзі ми вже обережно, мало не навпомацки, просувалися вперед вузенькою протокою серед загрозливих гравітаційних течій.

Щоб не потрапити зненацька у якийсь небезпечний вир, я наказав штурманові осідлати бушприт посудини. Азимут цупко тримав у протягнутій вперед руці мініатюрні ваги, вилучені з нашої невеличкої бортової аптечки. Що поробиш, довелося скористатися таким недосконалим, але, погодьтеся, незвичайним лотом, щоб ретельно промацувати кожен сантиметр фарватеру. Якби штурман був дівчиною або принаймні не шикував ошатними вусами, з нього тоді цілком можна було б писати портрет стародавньої богині правосуддя. Кращої натури годі й шукати!