Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919
- Автор: Капустянский Николай
- Год: 1946
- Язык: украинский
- Год: UNRRA Team 1066
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919». Краткое содержание книги:
Особливо хвилювалися й збивали бучу гайдамаки. Вони згубили з світу свого командира, полк. Виноградова, бойового й хороброго старiину, і вимагали, щоб до них приїхав сам Головний Отаман.
Деякі yевеличкі відділи, наприклад, курінь Холодного Яру, повстанці Павловського – свавільно вирушили на схід у напрямку на Копайгород; також почали рух на схід більші частини в складі цілих полків.
Полковникові Сальському коштувало великих зусиль знову прибрати до своїх рук Запорожців.
Отже, рух частин Запорізької групи на схід, а СС на південний захід – уможливлює ворогові вільний шлях із Проскурова на Кам'янець.
2-га й 3-тя дивізії. Сх. ч. 1.
Становище 2-ї й 3-ї дивізій значно погіршало. Ліве крило 2-ї дивізії було під ударами; цілком зрозуміло, 2-га дивізія, під натиском ворога, не втримається на Жмеринці й відскочить назад. Лишається на одшибі пполк. Удовиченко, що вже націлився на Рахни; акції цієї дивізії, висунутої далеко на південний схід, залежали від рішучости та поведінки її вождя, від настрою його частин і намірів та маневрів з боку ворога.
Одначе, повсякчасна перевага над ворогом, співчуття населення, довір'я до свого молодого, енергійного начальника його частин, утворювали належний настрій. Дивізія не боялася ворога, а переможно йшла туди, куди вів її пполк. Удовиченко. Румуни (див. Додатки ) ставилися приязно до пполк. Удовиченка й час-від-часу допомагали йому зброєю та вогнеприпасом. Хоч це й значно пом'ягшувало ситуацію, все ж становище 3-ї дивізії викликало поважні побоювання.
Тяжка ситуація.
У всіх групах, виключаючи 3-тю дивізію, яка, не вважаючи на тривалі бої, навіть зростала й міцніла, чисельний склад бійців значно зменшився.
Взагалі, становище Уряду й Проскурівської групи було близьке до катастрофічного; ходило тільки про те, щоб довше протриматися в Кам'янці й шукати собі спільників для уможливлення дальшої боротьби, або кинутися до повcтанців.
Несподівано для нас, порятунок був уже близько; до Збруча підсувалася вся Галицька армія.
ПРИЧИНИ ВІДВОРОТУ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ НА ЗБРУЧ
Стан Галицької армії і ближча мета.
Розглянемо коротенько, що примусило галичан знову відійти на Збруч.
Як вище зазначено, Галицька армія, під проводом ген. Грекова, енергійно пішла вперед і гнала поляків. Нарід рішуче підтримував свій Уряд та військо, і з повною самопожертвою йшов до його рядів. Крім того, моральний чинник був до розпорядимости диктатора Петрушевича та ген. Грекова, але бракувало матеріяльних засобів – зброї, амуніції та набоїв.
Військову здобич, яку захоплювала ГА у ворога, не завжди було можна використати, бо калібри зброї Польської й Галицької армій – різні.
Добути вогнеприпасу закордоном було майже неможливо; Наддніпрянській армії теж бракувало снарядів і набоїв, і тому вона не мала змоги допомогти галичанам.
Галичани прагнули за всяку ціну, нарешті, здобути свою столицю Львів, і тільки там замиритися з поляками.
Під гіпнозом цієї великої мети, й окрилені блискучими успіхами своєї народньої армії, галицькі військові та політичні керівники недооцінили ні сил свого ворога, ні значення підтримки, яку йому давала Франція, ні, нарешті, ваги техніки в сучасних боях.
Без набоїв і лицарі безсилі проти численного ворога, озброєного до зубів. Тільки на самому героїзмі й запалі неможливо базуватися. Здається, треба було використати слушний момент і досягти хоч тимчасового замирення (перепочинку) з поляками. А для цього нагода якраз і трапилася.
ПЕРТРАКТАЦІЇ ПРО ЗАВІШЕННЯ ЗБРОЇ
Склад делегацій.
1-го червня з Тарнополя вирушила до поляків наша делегація. Склад її: Голова – отаман Дельвіг (генерал-поручник за російської служби), члени: генеральпого штабу полковники Ліпко та Сулківський, сотники Камінський і Чехович Ярослав (без права голосу), п. Антончук (від державної інспектури) і підполковник Слюсарчук від Галицької армії.
Перше засідання відбулося у Львові 3-го червня. З боку польського призначено: Головою ген. пор. Радзієвського, членами: генерального штабу майора Меріянського, кап. Розвадовського, двох муштрових старшин та полковника жандармерії.
Умови в яких велися пертрактації.
Умови, в яких почалися переговори були несприятливі для украінської делегації Наші представники не мали докладних відомостей ні про бойовий фронт Наддніпрянської армії, ні про стан і наміри Галицької. Ситуація на першому значно змінилася, наші частини вже прорвалися на Україну, телеграфічного ж сполучення з Урядом ще не було, а Галицька армія, відірвавшись від переслідування польських військ, поспішно зосереджувалася в куті між річками Дністер і Збруч. Через це навіть польські відділи, як видно, втратили дотик з нею, бо й польська «язда» не намацала як слід Галицької армії. Польському командуванню здавалося, що ГА зовсім розбита й розпорошується.