Україна у революційну добу. Рік 1918

Робітничий з'їзд уважав, що гетьманщина — то тільки перший крок інтернаціональної буржуазії у боротьбі з революцією, наступним буде удар по революції в Росії. Закликаючи до непримиренної боротьби з контрреволюційними замірами, делегати визначили й її конкретні завдання:

«1. Незалежна Українська Народна Республіка.

2. Скликання Українських Установчих Зборів, які мають означити характер взаємин Української Республіки з рештою частин бувшої Росії.

3. Передача землі без викупу в руки трудового народу.

4. Широка законодатна охорона праці, державний контроль над продукцією з участю робітників і восьмигодинний робочий день.

5. Повна воля коаліцій, страйків, зборів, слова, друку і т. п.

6. Непорушність демократичних органів самоврядування та инших демократичних організацій і загалом усих вольностей, проголошених ІІІ і IV Універсалами У. Центр. Ради.

7. Повна рівноправність національностей і національно-персональна автономія для національних меншостей»[439].

Як можна побачити, це була практична програма дій, накреслених Центральною Радою ще восени 1917 р. — взимку 1918 р.

Разом із тим варто зазначити, що під час дискусій виявились серйозні суперечності між поміркованою частиною делегатів, з одного боку, та більшовиками й лівою течією УСДРП — з іншого. Останні закликали робітників не звертати в бік лише національно-політичних справ, порвати з гаслами демократичного парламентаризму, боротися за соціалістичну революцію й радянську владу[440].

Однак з'їзд відмежувався від більшовицького радикалізму й на чільне місце висунув завдання відстоювання незалежності України.

Робітничі делегати постановили створити особливу «Організаційну комісію», до обов'язків якої, серед інших, віднесли «інформацію і координацію всіх виступів робочої кляси в боротьбі з гетьманщиною»[441].

Звичайно, українські політичні партії не могли зігнорувати настроїв селян і робітників тим паче, що буквально кожен новий день дедалі більше розвіював ілюзії стосовно гетьманщини, переконував маси в її відвертій контрреволюційності, антинародності, у необхідності найрішучішої боротьби проти неї. Але деякий час тон партійних документів виявлявся поміркованішим, ніж того вимагали обставини.

13–14 травня 1918 р. відбувся (також заборонений властями) V з'їзд (конгрес) УСДРП. Форум дав таку оцінку поточному моменту:

«1. Українська революція в своєму розвитку висунула гасла державної самостійности України і корінних соціальних реформ, що вивели революцію за межі революції національної і поставили розв’язання її завдань в залежність від факторів міжнародніх.

2. Державний переворот 29 квітня з проголошенням гетьманської влади є наслідок зростаючих впливів Центральних Держав та озброєного втручання їх війська у внутрішнє життя Української Республіки; спираючись на клясу великих власників при піддержці буржуазії, за якими (великими власниками) йде частина дрібних власників, одіпхнутих в цей табор недоладною земельною політикою соц. — рев. більшості Центральної Ради — цей переворот має метою знищення Української Державности і всіх здобутків революції»[442].

Привертають увагу не лише певна розпливчастість оцінок (за рахунок збільшення масштабності підходу до проблеми, робиться спроба «вписати» її в широкий геополітичний контекст), а й претензії до недавніх партнерів по Центральній Раді — УПСР.

V конгрес УСДРП так визначив найближчі завдання Української революції.

«І. В сучасний момент зусилля пролетаріату повинні бути направлені а) на організацію і збільшення своїх сил і рішучу боротьбу з усіма проявами, як контрреволюції і антидержавних та антиукраїнських тенденцій пануючих нині верств, так і з проявами втручання війська Центральних Держав у внутрішні відносини України; б) на одірвання шляхом організованої політичної роботи дрібних земельних власників від великих земельних власників; в) на нав'язання зносин з Інтернаціоналом і утворення міжнародної акції на користь України.

II. В політичній і національній боротьбі пролетаріат мусить висунути гасло негайного переведення виборів і негайного скликання українських Установчих Зборів.

III. В своїй роботі партія повинна проводити рішучу боротьбу за збереження всіх реалізованих здобутків революції.

IV. Партія всіма силами мусить вдержувать пролетаріат від виступів на шлях анархичної боротьби і направляти його на шлях організованих політичних виступів»[443].

Принципове значення мала позиція з'їзду в національно-державній сфері. «V конгрес Укр. С.-Д. Роб. Партії вважає, що при даних умовах лише обстоювання цілковитої самостійності України може дати, як Україні в цілому, так і українському пролетаріатові зокрема, максімальне забезпечення їх вільного національно-культурного і соціально-економічного розвитку.