Українські народні казки

— Який же ти сильний? Я он, бач… — Та взяв камінь, як здавив, так з нього мука й посипалась.

— Е, це дурниця, — каже хлопець, — здави так, щоб з нього юшка потекла.

Та тут же взяв ворочок сиру, та як натисне, так з нього сироватка і потекла.

— Отак, — каже, — дави.

— Ну, ходім, — каже тоді змій, — за товариша будеш.

А хлопець йому:

— Хіба за старшого.

Ото й пішли. Питає його змій:

— А як звуть тебе?

— Іван-Побиван, — каже хлопець.

Ну, змій вже й боїться його: «Щоб ще мене, — думає,— і не вбив".

Стало на обід, змій і каже:

— Піди ж ти, хлопче, та принеси вола, будем обідать варити.

Пішов хлопець. Ходить по змієвій череді та й вв’язує волів хвостами докупи. А змій ждав, ждав, побіг сам.

— Що ти, хлопче, робиш?

— Е, буду ще тобі по одному носити, я всіх зразу хочу забрати.

— Та ну тебе к бісу, ти мені всю худобу переведеш..

Стяг змій з вола шкуру і поволік. От дає він хлопцеві ту шкуру.

— Іди, — каже, — води принеси.

Узяв хлопець шкуру, насилу дотяг її до колодязя, та як упустив туди, то вже і не витягне. Тоді зробив собі лопату та й ходить кругом криниці, підкопує її. Прибігає змій.

— Що це ти робиш?

— Е, буду я тобі шкурою воду носити! Я зачеплю всю криницю та й приволочу.

— А щоб тебе! — каже змій та й злякався хлопцевої сили. Поніс сам.

— Піди ж, — каже, — хлопче, дров принеси; вирви там сухого дуба, та й буде.

— Е, буду я тобі трошки носить! Якби дубів двадцять заразом, то б так! — Та й удав, ніби розсердивсь, не пішов. От змій наварив, сів і їсть, а хлопець ніби сердиться і обідать не йде, бо ж як піде, то змій зразу догадається, що він не сильний, як побачить, що хлопець менше нього їсть. А як зосталось небагато, то він сів і собі посьорбав та й каже: