Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)

З часом виробився у Рити свій своєрідний modus vivendi[55] до якого звикли домашні, як звикають люди до каліцтва близької особи, залишивши за собою право до часу (в доброзичливім зрештою тоні) прозвати Риту дивачкою.

Закінчивши гімназію з відзнакою, Рита поступила на французьку філологію, обравши собі як побічний предмет історію.

Вир студентського життя обійшов її боком. Можливо, велику роль в цьому відіграла та обставина, що Рита жила при батьках, тобто, по суті, була відірвана від гущі студентського життя. Проте, навіть не живучи у вирі студентства, вона скоро зорієнтувалася, що в цій масі киплять дві основні течії. Перша (переважна більшість) — це «золота молодь», девізом якої було паскудненьке латинське karpe diem[56], і серйозна, ідейна молодь, серед якої не бракувало й таких, що бунтували заради самого бунту. А які були серед них хоч і гарячі, проте міцні голови! Ох, були! Рита не раз і не два до того захоплювалася сміливою логікою їх виступів, що ладна була приєднатись до їх гурту, але знову ж таки надмірно розвинене почуття гордості чи самолюбства стримувало її від цього кроку.

Справа в тому, що ті її колеги, які виступали за справедливий розподіл грошової допомоги в університеті, чи за рівноправність студентів національних меншостей, чи проти ганебного гетто в аудиторіях для студентів євреїв, чи (коли збори відбувалися поза територією університетів) домагалися розігнати уряд полковників і встановити в Польщі народну владу, та і виступаючі, і ті, що підтримували їх, мали моральне право на це.

Рита самокритично здавала собі справу в тому, що вона такого морального права не має. Не заслужила на нього своїм дотеперішнім життям. О, якою приниженою, якою морально споличкованою[57] відчула б себе, якби хтось з них запитав її:

— І ви проти Пілсудського, панєнко?! Ви виступаєте за зміну режиму? А хто ж зробив вашого батька радником і головою промислової спілки, як не цей режим? Хто ж повернув вашій родині родові маєтки, як не кліка Пілсудського?

І саме з цих міркувань її симпатії і тяга до цих людей залишались чисто платонічними. Вона, що відкололася від свого кола, але не пристала до цих, поневолі була засуджена на товариську ізоляцію. Це не дуже і пошкодило Риті, бо те, що вона прочитала і засвоїла в студентські роки, навряд чи встиг хто з її колег.

Проте мама не переставала журитись доростаючою дочкою, якій не траплялася не те що не відповідна, а жодна взагалі партія. Роки підходили, і Рита — чи принадна чоловічого ока, чи не принадна — для порядку в родині повинна вийти заміж.

В той час старший Ритин брат Болеслав оженився на дочці лодзинського короля бавовни, вихреста, що прийняв не тільки хрест, але й християнське прізвище, замінивши Розенблата на Ружицького. Брат і братова запросили Риту до себе на Великдень.