Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Серия: Сестри Річинські #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)». Краткое содержание книги:
Борис називав Риту своєю рятівницею, і це не було для неї неприємним. Повторяв це так часто і з таким гарячим придихом, що вона нарешті повірила йому.
Вийшло природно, коли звернувся до своєї рятівниці з проханням розповісти йому свою біографію. Але кожний порядний віруючий обов'язково повинен знати курікулум віте свого патрона в небі а чи… на землі.
Рита не змусила довго просити. Мала біографію, якої не було чого соромитись.
Походила з старого роду польських патріотів поміщиків.
Факт цей зробив на нього враження, але яке саме — Рита не могла відгадати.
— Серйозно? — перепитав Борис, ніби бажаючи підтвердження.
Подивилася на нього дурним поглядом:
— Чому ви гадаєте, що я можу принизити себе до того, щоб говорити неправду?
Перепросив з місця. Рита, рада своїй відповіді, вела далі:
— Дід по матері був учасником повстання в шістдесят третьому році. Це спричинилося до конфіскації великих родових маєтків на Волині і Поділлі.
В родині сприйняли цей факт з тією самою погордливою рівновагою духу, як сприймалася в ті часи польськими патріотами тюрма чи висилка до Сибіру. Зрештою і тюрма, і Сибір, і конфіскація майна були на той час наглядним доказом справжнього патріотизму. Люди, які не зазнавали ні морального, ні економічного утиску з боку царського уряду, підлягали негласному бойкоту і позбавлялись почесного звання синів батьківщини.
Патріотичні традиції в родині по батькові мали глибоке коріння. Двоюрідна батькова сестра, тітка Аделя з Мальчевських, вісімнадцятирічною молоденькою мужаткою[49] поїхала за висланим чоловіком в Сибір і за три роки згоріла там з ностальгії. Рідна батькова сестра, тітка Мариля, поїхала добровільно на Сибір слідом за каторжником нареченим. Цілих дев'ять літ жила нарізно від нього, чекаючи, поки нагодиться католицький ксьондз і обвінчає їх. На десятому році померла від родів.
Тітка — бабуня з боку матері, — гарненька Зося, про незвичайну красу якої в родині ходили легенди, начебто, за наказом підпільної польської організації, стала коханкою великого князя Костянтина, губернатора королівства Польського.
Говорилося в родині, що не один польський патріот завдячував їй волею, а то й життям, на жаль, вона сама не витримала нервово і покінчила самогубством.
Батько Рити служив у перших легіонах Йосифа Пілсудського. Вона пригадує собі ентузіазм, яким вітала столиця відродженої Польщі марш перших польських військових частин у Варшаву. Панночки з аристократичних родин кидалися на шию простим легіонерам. Старі патріоти, вусачі, понадягали конфедератки й плакали з радості, як малі діти, при зустрічі з жовнірами у польських мундирах. Хлопчаки, між ними і Ритин брат, повилазили на дахи кам'яниць, щоб звідтіль краще бачити, і кричали щодуху: «Нєх жиє!» Балкони, вікна будинків були так прикрашені килимами, народними прапорами, квітами, ба навіть іконами, що вся Маршалковська площа здавалася сценою велетенського концертного залу.
— Скільки років вам було тоді? — запитує Борис з легеньким натяком на недовір'я.
— Дванадцять, — додає для точності, — я з тисяча дев'ятсот шостого року.
Коли Рита пізніше згадувала цю розмову, приходили їй на думку слова одного італійського письменника, який казав, що «розповідати комусь свою біографію — то однаково, що показувати комусь свою білизну. Але й це не вірно, бо на показ маємо завжди чисту білизну».
Це правда. Розповідаючи, а може, чванячись патріотичними звитягами своїх близьких і дальших предків, Рита замовчала перед Борисом про свої прикрі розчарування через не зовсім етичні вчинки своїх родичів.
Чому? Адже відчувала, що ці розчарування могли лише піднести її в очах таких, як Борис. А може, власне, кривила душею, бо побоювалася, щоб не запідозрив, що вона рисується перед ним своїми поглядами.
Могла, наприклад, розповісти йому, як п'ятнадцятилітнім підлітком поїхала на літні канікули у родовий маєток Валевських на Мазовщині. Реставрація цього Мазовецького палацу тривала кілька років. В родині точилося стільки розмов навколо реставраційних робіт у Гайку Великім (рисунок для шпалер робив художник з відомим ім'ям, кольорове шкло привезено з Чехії), що Ритина уява намалювала собі відновлений палац на тлі такого ж оновленого села, бо інакше це було б не лише порушенням законів гармонії, але й отруювало б чисто моральну насолоду.
49
Заміжня жінка (пол.).