Знахідка у бібліотеці
- Автор: Кристи Агата
- Язык: украинский
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Знахідка у бібліотеці». Краткое содержание книги:
— Гаразд, це те, що треба, — сказав сер Генрі. Старший поліційний офіцер Гарпер свердлив поглядом сера Генрі Клітерінга.
— Сер, я хотів би мати ясність. Ви мені на щось натякаєте?
— Я повідомляю вам, що мій друг має намір поїхати завтра — і він не робить із цього таємниці — до свого адвоката в Дейнмуті і скласти новий заповіт.
Гарпер ще дужче насупив свої густі брови.
— Містер Конвей Джефферсон збирається оголосити про це зятеві й невістці?
— Про це він скаже їм сьогодні ввечері.
— Розумію. — Старший поліційний офіцер постукав самопискою по столі й повторив: — Розумію. — Потім його гострий погляд знову втупився в сера Генрі.
— Отже, ви проти версії з Безілом Блейком?
— А ви?
Вуса Гарпера здригнулись, і він сказав:
— А міс Марпл?
Чоловіки подивились один на одного, і Гарпер промовив:
— Гаразд, облиште це на мене. Все буде законно. Ніяких пересмикувань фактів, обіцяю вам.
— І ще одне, — сказав сер Генрі. — Краще погляньте ось на це. — Він розгорнув аркуш паперу й посунув його через стіл.
Цього разу спокій зрадив Гарпера, і він аж присвиснув:
— От тобі й маєш! То це ж зовсім міняє справу. Як ви таке розкопали?
— Жінки, — пояснив сер Генрі, — завжди страшенно цікавляться шлюбними справами.
— А надто літні й самотні, — додав старший поліційний офіцер.
Конвей Джефферсон подивився на товариша, що саме переступив поріг; його обличчя розпливлося в усмішці.
— Я сказав їм, і вони сприйняли все дуже добре.
— І що ж ви сказали?
— Тепер, мовляв, коли Рубі мертва, нехай ті п’ятдесят тисяч, які я заповів їй, підуть на добродійну справу, що нагадувала б про неї, тобто на лондонський гуртожиток для молоденьких дівчат, котрі працюють професійними танцівницями. Щось безглуздіше годі й придумати, скажу вам. Уявляю, як я їх ошелешив — так, ніби й справді зважився б на щось таке. — Потім замислено додав: — Дурницю я зробив із тією дівчиною, скажу вам. Певне, старію вже й виживаю з розуму. Тепер я це зрозумів. Вона була славна дівчина, але більшість із того, чим я її наділяв, я сам-таки й вигадав. Удавав, ніби вона нова Розамунда! У них однакове волосся, але серце й розум різні. Дайте мені цей папір. Тут прозирає досить цікавий зв’язок.
Сер Генрі зійшов униз і звернувся до портьє.
— Містер Гаскелл, питаєте? Він щойно поїхав на своїй машині. Певно, до Лондона.
— Он як! А місіс Джефферсон де?
— Місіс Джефферсон, сер, щойно пішла спати. Сер Генрі зазирнув до вітальні й танцювальної зали. У вітальні насуплений Гуго Маклін розв’язував кросворд. У танцювальній залі Джозі мужньо всміхалася в обличчя гладкому, спітнілому чоловікові і спритно уникала його ніг. Товстунові вочевидь дуже подобалося танцювати. Граційний і невеселий Раймонд танцював з анемічною на вигляд шатенкою у дорогій сукні, що була їй дуже не до лиця.
— Отже, спати, — тихо мовив сер Генрі й рушив нагору.
Була третя година ночі. Вітер ущух; над спокійним морем світив місяць. У кімнаті Конвея Джефферсона — він лежав обкладений подушками, — крім його важкого дихання, ніяких звуків не було чути. Не повівав навіть легенький вітерець, від якого гойднулися б штори на вікні. І все ж таки вони гойднулися, за мить розтулилися, і на тлі місячного сяйва з’явилась постать. Потім штори зійшлися, знову стало тихо, але тепер у кімнаті була ще одна людина. Все ближче й ближче підкрадався непрошений гість до ліжка. Джефферсон дихав глибоко й рівно. Великий і вказівний пальці готові були відтягти шкіру; у другій руці завмер шприц. Та раптом із темряви вихопилася рука і, мов кліщами, стисла руку з голкою; друга рука залізною хваткою схопила непрошеного гостя. Холодний голос закону промовив:
— Не вийде! Віддайте голку! Спалахнуло світло.
Конвей Джефферсон сумно дивився з подушок на вбивцю Рубі Кіні.
22
— Кажучи словами конандойлівського доктора Ватсона, я хочу знати ваш метод, міс Марпл, — промовив сер Генрі Клітерінг.
— А я хочу знати, що вас на це штовхнуло, — поцікавився старший поліційний офіцер Гарпер.
— Господи, міс Марпл, ви знову відзначились! Я хочу почути про все з самого початку, — заявив полковник Мелчетт.
Міс Марпл розгладила найкращу свою вечірню шовкову сукню. На обличчі в неї виступив рум’янець, вона всміхалась і дуже ніяковіла.
— Боюся, що мій «метод», як висловився сер Генрі, надзвичайно аматорський, — почала вона. — Річ у тім, бачте, що більшість людей, у тім числі й поліцейські, надто довіряють цьому брехливому світові. Вони вірять усьому, що їм кажуть. А я ніколи ні в що не вірю. Я люблю довести все собі сама.