Українська література 17 століття

Взяв-єм ся єще з побудки самого сумніння, не менше хотя-чи противних і тих всіх, которії їм потугою і зверхностю свіць-кою помогають, остеречи сумніння, аби не мнимали о собі, же службу приносять богу, росов зводячи і тяжко іних суптель-ностю, а других і явне трапячи. Біда мні, яко апостол мовить, єсли не благовіствую! Біда мні, єсли був мовчав і правду утаївав! Біда і тим, которії, правди не знаючи, мучать і утискують! Не только то єст гріх, відаючи, грішити, але, гди і з невідомості грішимо. І «за гріх, в невідомості поповнений, карання придам»: і то «принос офіри буваєт», яко в книгах 4-х Моісея, главі 15, і Луки, главі 2, читаємо.

Аби нас кто за упорних не внимав, освідчити віру і правду свою повинні-хми. У нас, старої правовірної Росії, німаш упору, єдно статечность діаментовая. Не єст то упор при таковой вірі, которая як трваєт юж тому тисячний шестсотий і двадцятий ся пишет рок стати, але то єст сталость і статеч-ность живая. Живими бовім єсте-хми, гди [в] церкві Христо-вой тіло його святоє поживаємо і кров його правдиве п’ємо.

Задавали оних часов святим мучеником упор і шаленство, а неправо то на них волокли. Яко і на нас нині волокуть і змишляють. Не єсте-хми упорними, кгди так віруєм, яко апостоли учили, яко теологове вірили, а мяновите: Діонісій Ареопагіт ‘, Афанасій, Василій Великий, Григорій Назіан-ській, Іоанн Златоустий, Кириллове 2, Іоанн Дамаскін і Фео-філакт; ку тому, яко синоди визнали і ухвалили, і запечатували. Упорними суть жидове, туркове і всі єретикове, гди ся церкві правдивой і догматом святих отцов і каноном синодальним не покаряють.

К тому реку і то, іж не єст то милость, ані єдность — од-ступити віри, оддалитися того, що-хми з початку увірили, що нам подано, що нам приказано. Але то єст істинная милость і єдность — заховати то, що з початку приказано і подано. Яко Іоанн святий Богослов мовить «Тая бовім єст любов божія, аби приказання його захоЬали-сьми». Той же во вто-рой епістолії: «Тая єст любов, аби-хми ходили ведлуг приказання його, то єст приказаннє, яко єсте слишали од початку, аби-сте в нем ходили».

Ви теди що-сьте слишали од початку, нехай в вас пребиваєт, а єсли в вас пребудет, що-сьте слишали од початку, і ви в сині і в отці пребудеге. А ГІавел, святий апостол, упоминаєт, мовячи: «Которих речей научили-сьте ся, і приня-ли-сьте, і слишали-сьте, і виділи-сьте во мні, тії речі творіте, і бог покоя будет з вами». Що і декретом страшним Павел святий запечатував, анафему покладаючи на тих, которії би сміли проповідати і учити іначей і над то, що-хми юж приняли. До чоловіков неповингіі-хми міти люби большей і з ними ся єдночити, але больше правость віри і догмата святих отцов і синодальнії канони любити маєм і в таковой трвати єдності. Анафеми ся теж боїмо за то, гди би-хми над то, [що] юж подано і синодами приказано, міли приймати.