Запахи. Історія одного вбивці
- Автор: Зюскинд Патрик
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: «Всесвіт» 1993 № 11–12
- Переводчик: Ірина Фрідріх
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Запахи. Історія одного вбивці». Краткое содержание книги:
Ледве закінчивши практичні роботи з дійно-молочною квіткою, він з неймовірним завзяттям узявся за велике есе про залежність вітальності від землі. В його тезі зазначалося, що життя могло розвинутися тільки на певній відстані від землі, оскільки сама земля постійно виділяє тлінний газ, так званий fluidum letale, який пригнічує вітальні сили і рано чи пізно повністю їх паралізує. Тому всі живі створіння за допомогою росту намагаються віддалитися від землі, тобто не вростають у неї, а ростуть від неї геть; з цієї ж причини вони направляють угору найцінніші свої частини: злакові — колос, квітка — бутон, людина — голову; і тому, коли старість зігне їх і знову схилить до землі, вони неминуче потрапляють під вплив летального газу, в який, зрештою, й самі перетворюються в процесі розпаду після смерті.
Почувши про те, що в П’єрфорі об’явився індивід, який сім років провів у печері, де його повністю оточував елемент розкладу — земля, маркіз де ля Тайяд-Еспінасс нестямно зрадів і звелів негайно привести Гренуя до себе в лабораторію, де піддав його ретельному обстеженню. Він знайшов живий приклад підтвердження своєї теорії. Fluidum letale так вплинув на Гренуя, що його двадцятип’ятирічне тіло виявляло ознаки старечого розкладання. Тільки той факт, пояснював Тайяд-Еспінасс, що Гренуй під час свого полону харчувався віддаленими від землі рослинами, можливо, хлібом та фруктами, порятував його від смерті. Тепер, щоб відновити колишній стан здоров’я, необхідно очистити організм від флюїду з допомогою винайденого ним, Тайяд-Еспінассом, апарату для вентиляції вітального повітря. Такий апарат стоїть у коморі його міського палацу в Монпельє, і, якщо Гренуй готовий стати науково-дослідним об’єктом, він не тільки звільнить його від згубної дії земляного газу, а й винагородить добрячою сумою грошей…
Через дві години вони вже сиділи в кареті. Хоч дороги в ті часи були паскудні, шістдесят чотири милі до Монпельє вони подолали усього за два дні, бо маркіз, не зважаючи на свій похилий вік, особисто підганяв кучера та коней і власноручно допомагав лагодити ресори та дишлі, що досить часто ламалися, — в такому захваті він був від своєї знахідки, так жадав якомога швидше показати її освіченій громадськості. Зате Гренуєві жодного разу не дозволено було злізти з козлів карети. У своєму лахмітті, загорнений у просякнуту вологою землі та глини попону, він повинен був незрушно сидіти на місці. Годували його під час подорожі сирими корнеплодами. В такий спосіб маркіз сподівався ще на деякий час законсервувати в ідеальному стані зараження земляним флюїдом.
Прибувши до Монпельє, він звелів негайно помістити Гренуя в підвал свого палацу і розіслав запрошення всім членам медичного факультету, ботанічного товариства, сільськогосподарської школи, хіміко-фізичного об’єднання, масонської ложі та інших вчених товариств, яких у місті було не менше десятка. А кількома днями пізніше — рівно через тиждень після того, як він розпрощався з гірською самотністю, — Гренуй опинився на помості величезної актової зали університету Монпельє, де його представили численній публіці як наукову сенсацію року.
У своїй доповіді Тайяд-Еспінасс охарактеризував його як живий доказ правильності теорії летального земляного флюїда. Поступово зриваючи з Гренуя лахміття, маркіз пояснював, як жахливо вплинув тлінний газ на тіло піддослідного: ось видно пухирі та рубці, як наслідок дії газу; а отут, на грудях, — величезна яскраво-червона газова карцинома; вся шкіра розтріскалася; чітко видно також флюїдальне викривлення скелета, про що свідчать клишоногість та горб. Внутрішні органи: селезінка, печінка, легені, жовчний міхур і травний тракт — тяжко пошкоджені газом, про що переконливо свідчить аналіз калу; проба стоїть у місці біля ніг демонстрованого суб’єкта, доступна кожному для споглядання. Узагальнюючи все це, можна сказати, що параліч вітальних сил, причиною якого є семирічне отруєння fluidum letale, так прогресував, що демонстрованого суб’єкта — в зовнішності якого вже помітні ознаки виродження — можна швидше віднести до істот, приречених до смерті. А проте доповідач береться протягом восьми днів за допомогою своєї вентиляційної терапії в поєднанні з вітальною дієтою добитися видимих ознак цілковитого одужання. Присутніх запрошують зібратися через тиждень, аби переконатися у справедливості цього прогнозу, який ще раз підтвердить правильність теорії летального земляного флюїду.