Фантастика Всесвіту. Випуск 3
- Автор: Вежинов Павел
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 3». Краткое содержание книги:
Френклін заперечливо хитнув головою.
— Це буде проти волі людей.
— Так, проти волі. За останні двадцять п’ять років національний прибуток зріс на п’ятдесят відсотків, це при тому, що ми працювали нормальну кількість годин. А тепер ми працюватимемо сім днів на тиждень по чотирнадцять годин на добу. І ніхто не зможе відмовитися. Уявіть собі різке падіння цін, мільйони звільнених з роботи, люди стають власниками свого часу, та не знають, на що його витратити. Справжній вільний час, але вже не той, що ми мали на покупки. — Він глянув на Френкліна через плече. — Ну то що, докторе, ви приєднуєтесь до мене?
Френклін замислився. За півмилі звідси, за п’ятиповерховим патологічним корпусом клініки, виднівся гігантський випромінювач, на фермах якого повзали робітники. Жодна з авіаліній не проходила над територією клініки, отже, ставало очевидним, що цей випромінювач не є маяком для літаків.
— Хіба це не заборонено? Як це називається — запрограмоване життя? А що ж профспілки?
— Страх звільнення… Ви ж знаєте нові економічні догми. Якщо прибуток зростає при постійній інфляції на п’ять відсотків, то, природно, що економіка в застої. Десять років тому прибутки зростали завдяки розвитку виробничих сил, сьогодні нам залишається тільки одне — більше працювати. Підсвідома реклама буде добрим стимулом у цій справі.
— Що ви збираєтесь робити?
— Я не можу вам сказати, докторе, до тих пір, поки ви, як і я, не візьмете на себе відповідальність за те, що коїться.
— Це скидається на справжнісіньке донкіхотство, — прокоментував Френклін, — боротьба з вітряками. Ви не зможете нічого зробити списом.
— А я й не намагатимусь. — Хетуей відчинив дверцята автомобіля. — Не зволікайте з рішенням, докторе. Скоро ви вже не зможете вирішувати самостійно. — Махнувши на прощання, він пішов.
Їдучи додому, Френклін знову засумнівався. Сама думка про якусь змову здавалася безглуздою, але економічні аргументи були надто правдивими. Семиденний робочий тиждень — це та принада, на яку Хетуеи хотів його спіймати. Френклін сам зранку по неділях працює медичним консультантом на заводі — одному з автомобільних підприємств, де впроваджується робота по вихідних. Але замість того, щоб обурюватися, що в нього відбирають вільний час, він, навпаки, радів. Через одну причину — йому треба було дедалі більше й більше грошей.
Їдучи в швидкому потоці машин, він побачив уздовж експрес-шосе принаймні дюжину випромінювачів. Хетуеи говорив, що їх установлять усюди, вони вже тепер височать над торговельними центрами та житловими районами, наче іржаві металеві вітрила.
Коли він зайшов у дім, Юдіт на кухні дивилася переносний телевізор, що стояв над плитою. Френклін протиснувся повз нерозпечатаний великий картонний ящик, що загороджував коридор, поцілував Юдіт у щоку; вона, не зупиняючись, записувала номери. Приємний запах тушеного курчати, а точніше, желатинної його подоби, міцно приправленої, очищеної від отруйних, а разом і від поживних речовин, — приспав його роздратування, що дружина не звертає на нього ніякої уваги.
Він копнув коробку ногою.
— Що це?
— Не знаю, любий, цими днями нам постійно щось присилають, я навіть не уявляю, що це.
Вона зазирнула в духовку до курчати — економічніше купувати одне, але велике, дванадцятифунтове, завбільшки з індика, з штучними ногами і крилами, з великою грудиною, левина частка його після обіду викидається (тепер немає ні собак, ні кішок, тому залишки з багатого людського столу пропадають даремно), — а потім пильно подивилась на чоловіка.
— В тебе дуже стурбований вигляд, Роберте. Поганий день?
Френклін щось пробурмотів. Постійні намагання не дати себе ошукати, виявити в обличчях ведучих програми «Торговельні угоди» ключ до гри загострили зорову чутливість Юдіт. Його охопило якесь болісне почуття солідарності з цілою армією чоловіків, що, як і він, випхнуті телепередачею на другий план.
— Ти знову говорив з цим божевільним бітником?
— З Хетуеєм? Довелося. Не такий він, власне, божевільний. — Ступивши крок назад, зачепився за коробку, ледве не розхлюпавши своє питво. — Ну, то що це за річ? Якщо я знову працюватиму наступні п’ятдесят моїх неділь, то принаймні хотів би знати заради чого?