Фантастика Всесвіту. Випуск 3

Поблизу «кленового листа» шлях було перекрито, монтажні бригади встановлювали на майданчику серед автостради масивний металевий екран. Цей огороджений острівець кишів інженерами та експертами. Френклін подумав, що Хетуей саме тут бачив минулої ночі, як розвантажували підпори, і, можливо, це і є той рекламний випромінювач, про який він базікав. Помешкання Хетуея було в районі, що розкинувся навколо естакади, де земля була дешева, в одному з наспіх зроблених будинків, заселеному обслуговуючим персоналом автостанцій, офіціантами та людьми подібних професій.

Велетенський екран, що височів над землею десь на сто футів, мав вигляд решета і дуже нагадував радар. Підтримуваний багатьма бетонними підпорами, він здіймався високо в небо над плетінням автострад і виднівся на багато миль навкруги. Розглядаючи екран, Френклін помітив кабелі високої напруги, що йшли від трансформаторів угору до складних металевих спіралей, які обплели поверхню решітки. На верхній балці вже ввімкнули ряд червоних сигнальних вогнів для літаків, і Френклін подумав, що цей рекламний щит має відношення до системи міського аеропорту, який був за десять миль на схід.

Хвилини через три рух прискорився, і, з’їжджаючи вниз головним шляхопроводом до наступної листоподібної розв’язки, він побачив другий гігантський екран.

Зменшивши швидкість, Френклін вдивлявся в його грандіозні розміри через дзеркало заднього огляду. Хоча там і не було ніяких графічних символів, які б свідчили про належність цього щита до реклами, лише виднілися спіралі на решітках, та йому знову згадались застереження Хетуея. І тут він чомусь твердо вирішив, що ці металеві екрани не мають ніякого відношення до наземної служби аеропорту. Жоден з них не був на шляху основних авіаліній. Тоді чим можна пояснити ті величезні витрати на їхнє встановлення посеред експрес-шосе — другий, приміром, вимагав добре сконструйованих, удосконалених вигнутих підпор, що тримали б його на невеликому острівці посеред магістралей — можливо, він мав якусь причетність до дорожнього руху.

За двісті ярдів обіч дороги містився автоцентр, і Френклін раптом згадав, що йому потрібні цигарки. Підкотивши до під’їзного трапа, він став у чергу, що тяглася до торговельного автомата. На кожному з п’яти платних рядів в автомобілях сиділи водії, схилившись над кермом, і втомлено дивились перед себе.

Вкинувши свої монети (паперових грошей в обігу вже не було, бо вони не годилися для автоматів), він узяв дві пачки. Це був єдиний сорт цигарок, що поступали у продаж — тепер усі товари випускалися тільки одного виду, тому великі прибутки були забезпечені. Від’їхавши, він відкрив скриньку на приладовій дошці.