Альбатрос — блукач морів

Після заходу на Мальдівські острови в рундуку моєї каюти, який хлопці охрестили піратським сундуком, чого тільки не було! Я поскладав туди всі свої знахідки: висушені морські зірки, іскристо білі корали і, звичайно, найрізноманітніші черепашки. Вони й не давали мені спати. Тільки-но заплющу очі, як між перебірками починає щось шарудіти. Увімкну світло — знову тиша. Так тривало кілька ночей. Та якось уранці мені стало зрозуміло що й до чого. Прокинувся я від різкого болю — мене щось щипало. А коли відкинув ковдру, побачив: до моєї постелі з відчиненого рундука залізло кілька злодійкуватих крабів.

З тих пір я обминаю їх десятою дорогою! Петраченко зрозумів це лише тепер.

Від води в глиб острова вели якісь сліди. Здавалося, тут щойно пройшли гусеничні трактори, залишивши на піску довгі смуги з численними зазублинами. Цих чудернацьких доріжок було з десяток, і починалися вони всі в одній точці — на пологому, захлюпаному прибоєм березі. Далі розходилися, окресливши лобату випуклість острова, як лінії меридіанів креслять поверхню глобуса.

Каро пояснив, що то сліди черепах, вони ведуть до гнізд.

І ми прискорили ходу.

Про черепах я знав чимало найхимерніших оповідей, вичитаних з книг натуралістів чи письменників-мандрівників. Запам’яталася казка про те, як черепаха врятувала життя рибалці, що попав у шторм і його хвилею змило за борт. Полінезійські казки твердять, що ці тварини причетні до походження островів й архіпелагів: буцімто суходоли в океані — не що інше, як вигорблені спини гігантських черепах. Легенди, в які вірили й наші предки, походження Землі теж пов’язували з черепахою. Недарма ж виник малюнок, на якому Земля тримається на трьох слонах, що стоять на панцирі океанського велетня.

І йдучи по слідах черепах до їхніх гнізд, я згадував колись прочитане або почуте про них… Ніби я на борту каравел Колумба. Разом з першовідкривачами висаджуюсь на невідомий берег невідомої землі. Там, в Карібському морі, в Новому Світі, до берегів якого причалили наші човни, сила-силенна черепах-велетнів. Вони оточують наші каравели, пасуться у густій береговій траві. Пагорбиться ними земля, ворушиться, немов жива. Аборигени, що нас зустріли, розповіли: черепахи їстівні. І в цьому ми пересвідчилися, повертаючись назад, у Європу. Коли в Атлантиці потрощило наші кораблі, ми згуртувалися на невеличкому судні — купка людей в хисткій, ненадійній шкаралупі. Продукти скінчились, лишилася смердюча, нудотлива солонина. Та були в трюмах перекинуті панцирами вниз черепахи. Вони і врятували нас від голодної смерті. Смачне їхнє м’ясо, може, навіть краще яловичини чи курятини.