Що впало, те пропало

— Я не хочу нічого обговорювати!

— Але нам варто це зробити! — вигукнула Аніта, посміхаючись. — Якщо я таки провела день — я не кажу змарнувала день, — намагаючись зрозуміти свого егоїстичного сина, який вважає себе інтелектуалом, а зі школи приносить суцільні «С».

Вона почекала відповіді. Він не відповів. Пастки були всюди. Вона могла заломити його, коли хотіла, і зараз їй цього хотілося.

— Я помітила, що перші два томи розвалюються, майже випадають із палітурок і майже зачитані до дірок. У них багато підкреслень і нотаток, причому деякі з них говорять про зародження — я не скажу про розквіт, ми ж так не можемо сказати, щоправда, принаймні поки що, — кажуть про зародження гострого критичного розуму. Але третій том виглядає майже непрочитаним, і в ньому взагалі нічого не підкреслено. Тобі ж не сподобалося, що з ним сталося, так? Тобі перестав бути цікавим Джиммі, коли він — і, судячи з усього, автор — подорослішав.

— Він продався! — Кулаки Морріса стиснулися. Обличчя запалало й запульсувало, як того дня, коли Вомак привселюдно попер на нього. Але тоді Морріс зумів завдати одного влучного удару, йому захотілося це зробити й зараз. Йому це було потрібно!

— Ротстайн дозволив йому продатися! Якщо ти цього не бачиш, що з тебе взяти?

— Ні. — Посмішка зникла. Не відриваючи від нього погляду, вона подалася вперед і поставила келих на кавовий столик. — У цьому корінь твоєї омани. Хороший романіст не веде своїх персонажів, а йде слідом за ними. Він спостерігає за їхньою появою і записує те, що бачить. Хороший романіст розуміє, що він секретар, а не Бог.

— У Джиммі був не такий характер. Йобаний Ротстайн змінив його! Він перетворив Джиммі на посміховисько! Перетворив його на… на звичайну людину!

Морісу стало млосно від того, як жалюгідно це прозвучало, і його розлютило, що він потрапив на живця до матері й почав захищати свою точку зору, яка зовсім не потребувала захисту, точку зору, яка була очевидною для будь-якої людини, наділеної хоч крихтами розуму й почуттів.

— Моррісе. — Дуже м’яко. — Колись і мені хотілося бути жіночою версією Джиммі Ґолда, як зараз тобі хочеться бути ним. Джиммі Ґолд або ще хтось, схожий на нього, — це усамітнений острів, на якому більшість підлітків чекають, коли дитинство стане зрілістю. Тобі треба зрозуміти — це й Ротстайн нарешті зрозумів, хоча для цього йому знадобилося написати три книги, — що майже всі ми поступово стаємо звичайними людьми. Я теж такою стала. — Вона подивилася навколо. — Інакше, чому б ми жили тут, на Сикоморовій?

— Тому що ти зробила дурницю й дозволила батькові обдерти нас як липку.

Вона здригнулася (удар влучив, зрадів Морріс, до того ж відчутний удар!), але потім губи її знову скривилися в саркастичної усмішці, як папірець, що згоряє в попільничці.