Фламандська дошка
- Автор: Перес-Реверте Артуро
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6109-6
- Переводчик: Сергій Борщевський
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Фламандська дошка». Краткое содержание книги:
— Як вам завгодно, — Хулія вперлася поглядом у Монтегріфо. Вона вже не могла стримувати далі глузливу посмішку, яка з’явилася на її губах. — Що ж, тепер ви вже можете перейти до ван Гюйса.
— Перепрошую…
Дівчина загасила сигарету в попільничці й, спершись підборіддям на сплетені пальці рук, трохи нахилилася до аукціоніста.
— До ван Гюйса, — майже по складах повторила вона. — Якщо тільки ви не хочете покласти свою руку на мою й заявити, що я найвродливіша з-поміж усіх дівчат, які траплялися вам у житті, або зробити якесь інше чарівне зізнання на кшталт цього.
За якусь частку секунди Монтегріфо знову посміхався, виявивши чудову витримку.
— Я охоче б це зробив, але ніколи не говорю про таке, поки не доп’ю кави. Що аж ніяк не означає, нібито я про це не думаю, — наголосив він. — Це питання тактики.
— У такому разі поговоримо про ван Гюйса.
— Поговоримо. — Аукціоніст пильно подивився на неї, і Хулія завважила, що — попри посмішку на губах — його карі очі не посміхалися, а дивилися з напруженою насторогою. — До мене дійшли деякі чутки, самі знаєте… Обмежений світ людей нашої професії такий схожий на подвір’я, де стільки сусідок-плетух… адже всі ми знаємо одне одного. — Він зітхнув, і у цьому зітханні вчувався докір на адресу щойно згаданого ним світу. — Здається, ви виявили щось у цій картині. І, як мені казали, це значно підвищує її вартість.
Хулія зобразила на своєму обличчі байдужість, як зазвичай роблять гравці в покер, хоча й розуміла заздалегідь, що цього замало, щоб ошукати Монтегріфо.
— Хто вам бовкнув таку дурницю?
— Пташка наспівала. — Аукціоніст замислено погладив пальцем праву брову. — Утім, це байдуже. Важливо те, що ваша приятелька, сеньйорита Роч, здається, наміряється мене шантажувати.
— Не знаю, що ви маєте на увазі.
— Я певен щодо цього. — Монтегріфо продовжував посміхатися. — Ваша приятелька хоче зменшити комісійні «Клеймора» і в такий спосіб збільшити власні… — Він байдуже махнув рукою. — Зрештою законом це не заборонено, адже між нами існує лише усна домовленість; вона може розірвати її і спробувати знайти того, хто заплатить їй більші комісійні.
— Рада, що ви виявилися таким тямким.
— Як бачите. Однак це не заважає мені водночас дбати про інтереси моєї фірми…
— Я так і знала.
— Не приховуватиму від вас; я розшукав цього вже немолодого сеньйора, власника ван Гюйса. Точніше кажучи, я вийшов на його племінників. Не приховуватиму і того, що вчинив я так задля того, щоб ця родина відмовилася від посередництва вашої приятельки і залагодила справу безпосередньо зі мною… Ви розумієте?
— Авжеж. Ви вирішили вивести Менчу з гри.
— Це можна називати по-різному. Гадаю, можна й так. — Його побронзовіле чоло спохмурніло, а на обличчі з’явився вираз болю, наче в людини, яку в чомусь безпідставно звинуватили. — Кепсько те, що ваша приятелька, як жінка передбачлива, змусила власника картини підписати один документ. І цей документ зводить нанівець будь-які мої дії… Що ви на це скажете?
— Скажу, що поділяю ваші почуття. І бажаю, щоб наступного разу вам більше поталанило.
— Дякую, — Монтегріфо запалив нову сигарету. — Втім, гадаю, ще не все втрачено. Ви близька подруга сеньйорити Роч. Можливо, ви б могли схилити її дійти дружньої згоди. Якщо ми працюватимемо разом, то зможемо отримати від картини такі прибутки, що всі зароблять на цьому купу грошей — і ви, і ваша приятелька, і «Клеймор», і я. Що ви на це скажете?
— Цілком можливо. Але чому ви розповідаєте все мені замість поговорити з Менчу?.. Ви б заощадили на одній вечері.
Монтегріфо зобразив на обличчі вираз щирого суму.
— Ви мені подобаєтеся, і не лише як реставратор. Якщо чесно, дуже подобаєтеся. Ви здаєтеся мені розважливою жінкою, до того ж дуже привабливою… Я більше сподіваюся на ваше посередництво, ніж на розмову з вашою приятелькою — особою, як на мене, перепрошую, дещо легковажною.
— Отже, — підсумувала Хулія, — ви очікуєте, що я зможу її вмовити.
— Це було б… — аукціоніст якусь мить вагався, старанно добираючи потрібне слово. — Це було б чудово.
— А що від цього виграю я?
— Звичайно, прихильність моєї фірми. І нині, і на майбутнє. Що ж до винагороди — завважте, я не запитую вас, на яку суму ви розраховували, взявшись за роботу над ван Гюйсом, — можу гарантувати вам удвічі більше. Певна річ, це слід розглядати як аванс, який ви отримаєте окрім двох відсотків од кінцевої ціни «Шахової партії» на аукціоні. Поза тим я готовий запропонувати вам контракт на посаду керівника відділу реставрації мадридської філії «Клеймора»… Що ви на це скажете?