Звіяні вітром. Кн.1
- Автор: Митчелл Маргарет
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-01143-5
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Звіяні вітром. Кн.1». Краткое содержание книги:
Головне в романі — тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
— О Чарлзе, любий, ви такий красунчик сьогодні! Закладаюся, ви задля того й приїхали з Атланти, щоб розбити моє бідне серце!
Затинаючись від збентеження, Чарлз стояв і тримав у руках її теплі долоні й дивився в її ворухкі зелені очі. Такими словами дівчата озивалися до інших хлопців, але ніколи до нього. Для них він був як молодший брат — вони ставились до нього дуже чемно, однак ніколи не пробували бодай позагравати. А йому ж так кортіло, щоб дівчата жартували й кокетували з ним, як з іншими хлопцями, куди менш вродливими й обдарованими природою. Але у тих рідкісних випадках, коли котрась дівчина помічала його, він губився й не міг і слова з себе видушити, від чого страшенно потерпав. А потім цілу ніч лежав без сну й думав, як добре було б підпустити цей чи той галантний жарт. Проте наступної такої нагоди йому здебільшого не випадало, бо дівчата після однієї-двох спроб махали на нього рукою.
Навіть з Душкою Вілкс, з якою, що було давно усталено, він мав одружитися, найближчої осені перебравши на себе спадок, Чарлз був якийсь онесмілений і мовчазний. Часом у нього виникала не дуже приємна думка, що кокетство й владне поводження Душки з ним не роблять йому честі, бо вона настільки жадлива була до хлопців, що точнісінько так само повелася б і з будь-ким іншим, якби мала до того привід. Перспектива одруження з нею не вельми захоплювала Чарлза: Душка зовсім не викликала в ньому тих гарячих романтичних поривань, що їх, як свідчать його улюблені книжки, мав би переживати закоханий. Адже він жив з надією, що рано чи пізно в нього закохається якась життєрадісна й загониста красуня.
І ось перед ним стоїть Скарлет О’Гара й запевняє, що він прийшов розбити їй серце!
Він силкувався щось сказати, але нічого не міг придумати і тільки мовчки дякував їй за те, що вона без угаву торохкоче, позбавляючи його потреби й собі брати участь у розмові. Це все більше було схоже на казку, ніж на дійсність.
— А тепер щоб чекали мене на цьому самому місці, поки я вернуся — я хочу на пікніку бачити вас поруч. І не надумайте упадати за іншими дівчатами: я страшно ревнива! — вже й зовсім неймовірні слова злетіли з її червоних уст із ямочками на щоках, коли вона скромно опустила зелені очі, прикривши їх чорними віями.
— Ні, не буду,— ледь спромігся він видушити з себе, навіть не уявляючи, що в цю хвилину нагадує їй теля, якого ведуть на заріз.
Легенько вдаривши його по руці згорнутим віялом, вона обернулася рушати вгору, і раптом погляд її знов упав на того, хто називався Рет Батлер. Він стояв сам-один за кілька кроків від Чарлза і явно чув усю розмову, бо посміхнувся до неї глузливо й знову зміряв усю з ніг до голови — і то так безсоромно, як ще ніхто не насмілювався.
«А хай тебе чорти візьмуть! — подумки лайнулася Скарлет, вдавшись до улюбленої батькової клятьби.— Дивиться таким поглядом... ніби роздягає догола». Стріпнувши головою, вона рушила сходами нагору.
У спальні, де дівчата поскладали свої шалі, вона побачила Кетлін Калверт, яка чепурилася перед дзеркалом і покусувала губи, аби виглядали червонішими. До поясу в неї були пришпилені троянди — у тон до рожевих щічок, а її волошкові очі збуджено поблискували.
— Кетлін,— озвалася Скарлет, пробуючи трошки вище підтягти корсет,— хто цей бридкий тип унизу, Батлер?
— А ти хіба не знаєш? — гарячково прошепотіла та, косячи оком на сусідню кімнату, де Ділсі й нянька Вілксових дівчат обмінювалися плітками.— Уявляю собі, як містерові Вілксу, мабуть, прикро приймати його в себе, але він саме завітав до містера Кеннеді у Джонсборо — щось там у справі бавовни — і, звичайно ж, містер Кеннеді мусив узяти його з собою. Не міг же він сам поїхати сюди, а гостя покинути самого.
— А що з цим Батлером таке?
— Люба моя, його ж ніде не приймають!
— Справді?
— Авжеж.
Скарлет ще зроду не була під одним дахом з людиною, яку «не приймають», тож тепер помовчала хвильку, обмірковуючи цю незвичайну новину.