Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення

Отже, у першій третині ХVІ ст. українське міщанство, в першу чергу Поділля й Київщини, продовжувало відігравати значну роль в обороні краю від агресії перекопців та білгородців.

Служилих татар у ВКЛ джерела фіксують з кінця XIV ст., оселення татар мало початися ще за часів правління Ольгерда Гедиміновича, а Вітовт тільки продовжив і розвинув цей процес. Саме литовські служилі татари у наступні століття й у досліджуваний період складають частину ополчення литовських земель. За описом війська 1528 р., ці татари виставляли 673 коні. Під час збору земського війська, на випадок вторгнення з боку степу, литовські татари прикривали білорусько-литовські землі. Наприклад, у 1533 р., оголошуючи мобілізацію по всій державі у зв’язку з небезпечними рухами чамбулів кримців усього в 13 милях від Черкас, Сигізмунд I наказав «маршалкам, хорунжим усіх стягів татарських і всім теж татарам по всьому панству нашому…», аби вони «були б… усі наготові». Хоча, як зазначив Єжі Охмянський, невідомо, чи брали литовські татари безпосередньо участь у боях з нападниками на українських землях.

Крім участі у військових походах, з числа цих служилих татар формувалися кадри і для дипломатичного корпусу ВКЛ. Достеменно відомо, що саме вони становили більшість толмачів і гінців, яких посилали до Криму. Причому ці професії могли бути й спадковими. Так, у перші дві декади століття до Криму доволі часто з урядовими дорученнями їздив князь Кузулман, який на початок 1530-х рр. уже посідав уряд маршалка і писаря татарського, а у 1520–1530 рр. його місце займав Кузулман-молодий. Подорожі до Перекопської та інших орд були доволі небезпечними. У 1508 р. вищезгадуваного Кузулмана захопили в полон астраханці й «в Азові продали». Інший литовський толмач, Ромодан, у 1518 р. загинув. Що ж до служилих татар на території саме України, це більш складне питання. На Київщині татари, які визнали владу великого князя, відомі з 1380 р., коли Володимир Ольгердович прийняв під свій захист сина Мамая Мансура — засновника роду князів Глинських. Пізніше Вітовт виділив екс-хану Золотої Орди Тохтамишу і його людям землі у Черкасах і Каневі. Також князі Олелько Володимирович і Семен Олелькович селили на Київщині татар. Під 1494 р. частину цих татар згадують як єсачних людей, що мешкають у с. Мошни Черкаського повіту і несуть службу на місцевий замок. Причому ця татарська колонія виявилася доволі живучою в етнічному плані. Її представники Шашко і Бедей (чи Бебей) фігурують у 1536 р. Тоді ж зазначено, що під час старостування Остафія Дашковича вони були звільнені від повинностей на замок і привернуті безпосередньо під старосту. В описі Мозиря зазначено село Міхновичі татарки Кодишевич у 10 димів. Тон опису дає зрозуміти, що село існує вже давно («пам’яті немає»). Можливо, тут ідеться не про чисто татарське поселення, а про населений пункт, який належить татарському роду. Але навіть у такому випадку Міхновичі мали бути хоча б частково заселені татарами.