Одержимість

— Блін, ну що за люди, ні фіга не розуміють…

— То, чого ти зразу на людській мові не говорила? — запитав її Алекс.

— А я звідки знаю, італьяшка ти чи француз, я не особливо розбираюся в національностях, а ти звідки сам? — вона різко зменшила тон, і на її обличчі з'явилася усмішка, яка відбила сподівання на приємне спілкування і розуміння.

— У сенсі, звідки їду? Чи звідки родом? — засміявся Алекс, і вона засміялася йому в відповідь. — Краще скажи ти сама-то що тут робиш?

— Слухай, якщо тобі не важко, до Падуї, чи, хоча б, до Віченци підвезеш? Мені дуже потрібно.

— Ну, сідай, щось мені сьогодні везе на пасажирів, точніше, на пасажирок. — відповів, посміхаючись, Алекс.

Вона швидко сіла на переднє сидіння і одразу ж пристебнулася ременем. Алекс спостерігав за нею з посмішкою, намагаючись розібратися в тому, хто ця чорноока і чорнява дівчина, і чому вона так поспішає, але вона перебила його думки:

— Ну, чого чекаємо? Поїхали, чи що?

— Та, як скажеш, капітан.

— Це ти капітан, а я буду просто штурманом, буду допомагати тобі рулити, точніше, дорогу підказувати, я тут все знаю. Так, до речі, мене, Петьою звуть. — сказала вона, і Алекс розсміявся, почувши її ім'я.

— А мене тоді Машою. — крізь сміх відповів він.

— Ну, чого ти смієшся? Так, я Петя. Я не трансвестит, як думають багато українських збоченців. Просто я болгарка, а Петя — це звичайне болгарське жіноче ім'я. У мене, до речі, бабуся була болгаркою, і її, між іншим, Златою звали, а дід — українцем. Після війни вони з моїм татом, а йому тоді було трохи більше року, переїхали жити до Білорусі, на батьківщину до діда. Коли мій батько виріс і закінчив школу, він вступив до естрадно-циркового училища, де і познайомився з моєю мамою, правда, татом він мені тоді ще не був, як і мама мамою, зате вона була вже тоді повітряною гімнасткою на ім'я Пепа, і, що найсмішніше, була вона теж болгаркою. Після училища вони постійно виступали разом, робили запаморочливі трюки, коротше, мали дикий успіх. А потім, на одній з гастролей народилася я. Батьки зразу вирішили, що варіантів світлого майбутнього у мене небагато, а точніше тільки одне — циркове. Так, поступово, я почала виступати в цирку. До речі, перший мій виступ був, коли мені було чотири роки. Я заходила на хобот слона, який лежав на манежі, а слон піднімав мене собі на шию. Потім я займалася спортом, а пізніше поступила теж в естрадно-циркове, і тепер ось гастролюю з різними цирками по всій Європі. Зараз ось ми стоїмо в Падуї, і у мене сьогодні ввечері виступ. Як ти думаєш, ми встигнемо до восьмої вечора? До речі, я тебе запрошую, оціниш мій номер.