Одержимість
- Автор: Грей Алекс
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Одержимість». Краткое содержание книги:
— Цей Антоніо, ось цей лисий колобок був найвищим і самим популярним? — засміялася Анна, і Алексу здалося, що вона навіть повеселішала і розслабилася.
— Ну, стверджувати не можу, але, він мені саме так розповідав. Хоча, якщо вірити його шкільним фотографіям, то, напевно, так воно і було. Так ось, вона була без тями від нього, а він не звертав на неї уваги. Так вони закінчили школу і зустрілися вже років через десять на зустрічі випускників. Антоніо вже відростив пузо і почав набувати блискучу лисину, Франческа ж, навпаки, з рудої кривозубої замухришки перетворилася в шикарну блондинку. Наш герой одразу ж втратив голову і, випивши для хоробрості кілька келихів французького вина, осмілівши, запропонував Франчесці руку, серце і свій маленький, але вже власний ресторанчик. І, ти не повіриш, але вона зразу ж погодилася, сказала, що чекала його уваги десять років в школі, а потім ще десять років сподівалася на те, що він порозумнішає і помітить її справжню красу. Так, прикинь, зараз вона має сто вісімдесят сантиметрів зросту, при тому, що Антоніо не дотягує до ста сімдесяти. Класична італійська родина. Вона одразу ж взялася за господарство, навела в його будинку порядок, а потім ретельно зайнялася перебудовою його кафе. Все заблищало і засяяло, кафе набуло дикої популярності. А до чого я тобі це все розповідаю? А… ти запитала про Макса. Просто тоді, на тій вечірці, де вони зустрілися в черговий раз, Антоніо пив знаменитий максовий «Шмурдяк». І тепер він вважає його щасливим. Він знайшов Макса, переконався, що це саме те саме вино, і тепер в своєму шинку Антоніо продає тільки його. Ось така ось сила у звичайного червоного французького вина.
— Прикольно. — уважно дослухавши до кінця, байдуже сказала Аня. — Добре тут, затишно, видно, що з любов'ю все зроблено.
— Ну так, він такий. Мало того, що сам любить своє кафе, так і робить все, що запропонує або просто скаже Франческа. Одного разу, вони робили в кухні ремонт. Точніше, робив Антоніо, а Франческа з дітьми поїхала кудись в гори. Він хотів зробити їй сюрприз, замовив найдорожчі кухонні меблі і техніку, купив наймоднішу каво-машину, посуд, прибори, коротше все було саме вишукане. Але Франческа, коли приїхала, то запитала: «А де ж посудомийка? Ну, гаразд, раз немає посудомийки, то я буду руками мити, головне, що ти закінчив всю цю красу!» І одразу ж розцілувала його. Але Антоніо зрозумів все буквально. Він знову відправив Франческу на тиждень в Мілан на шопінг, там якраз проходив тиждень мод, а сам власноруч розвалив всю кухню, перепроектував і поставив найпотужнішу посудомийку. За тиждень він упорався, і коли приїхала Франческа, вона було просто шокована його працьовитістю. Ось так от і живуть вони душа в душу. Я її не часто бачу тут, але коли спілкуюся, вона тільки й говорить про свого Антонюсика.
— Так… — протягнула Анна. — Хотіла б я таку любов, таке взаєморозуміння і переплетення душ.
— А в тебе, хіба, зараз не так? — запитав Алекс, допиваючи другу чашку латте.
— Гаразд… — наче, не помітивши питання, сказала Аня. — Підемо, а то вже час, а ми тут засиділися. Хоч і не хочеться їхати з цього раю.
— Дивна ти сьогодні, не схожа на себе вчорашню. — сказав зі смутком Алекс, намагаючись знайти до Ані підхід і розрядити обстановку. — Ну, якщо ти хочеш, то підемо.
Вони встали з-за столу, і тут до них одразу ж підбіг Антоніо. — Ви що? Вже йдете? Алекс! Ти просто негідник! Не можна так чинити зі старим другом! — Антоніо кричав і розмахував руками, як класичний експресивний італієць з італійських комедій двадцятирічної давності.
— Та, ми поспішаємо, Антоніо. — відповів йому Алекс. — Просто їхали повз, і я не зміг не завітати до старого друга, ти ж мене б не пробачив.
— Звісно би, не пробачив! Шкода, Франческа поїхала, вона так чекала на тебе!
Вони обійнялися і попрощалися, пообіцявши обов'язково зустрітися наступного разу і провести побільше часу разом.
Алекс з Анею повільно йшли вузькими вуличками Сан-Ремо. Йшли вони мовчки, і кожен думав про своє. Незабаром вони вийшли до машини. Алекс ще раз озирнувся на море, потім подивився на Аню. Аня чекала, коли він відкриє їй двері в машині, спершись на розпечене від сонця крило. Так мовчки вони і виїхали на трасу, віддаляючись все далі від цього райського італійського куточка. Праворуч від них відкривалася дивовижна панорама з моря, неба і черепичних рудих дахів маленьких приморських містечок. Вони піднімалися все вище в гори. І з кожним метром висоти горизонт ставав все ширшим. Аня просто мовчала і дивилася у вікно. Цього разу Алекс порушив тишу, яка починала пригнічувати своєю напруженістю.