Клавка
- Автор: Гримич Марина
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-040-9
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Клавка». Краткое содержание книги:
Клавка, секретарка Спілки письменників, знає про письменників усе, а драматичні події відбуваються на її очах. Паралельно в її досить одноманітному житті старої дівки відбуваються кардинальні зміни: вона опиняється в центрі любовного трикутника — між відповідальним працівником ЦК КП(б)У і молодим письменником, який щойно повернувся з фронту.
Літературне життя 1940-х, повоєнний Київ, Євбаз, комунальна квартира — це те тло, на якому розгортається динамічний сюжет.
Пауза в машині затяглася.
— Ну… — шукала Клавка, що відповісти Нелі Мусіївні… — я згадую, чи все встигла зробити до Пленуму…
— І як це тебе Головний відпустив? — пожартувала Сіробаба.
«Як-як? Не можу ж я вам сказати, що тепер у мене є покровитель… Такий, що вам і не снилося…»
— Та… якось відпустив, — зам’ялася Клавка і почервоніла від своїх думок.
— О-о-о! Щось не те, — озвався, як Пилип з конопель, Павло Минович. — Чи, бува, він до тебе клинці не підбиває?
— Та як ви могли таке подумати! — обурилася Клавка. — Щоб він?.. Та ніколи!..
Павло Минович у відповідь пожартував:
І сам розсміявся зі свого жарту.
Дві подруги — Єлизавета і Неля — скривилися:
— Фу! — різко сказала Прохорова. — Не забувай, що я дружу з Вандою.
— Павле Миновичу, стежте, будь ласка, за своєю мовою! — докорила дружина чоловікові. — В машині — діти.
«Кого вона має на увазі під словом „діти“? — подумалося Клавці. — Мене і Костика?» І справді, незважаючи на те, що Єлизавета Петрівна і Неля Мусіївна годилися їй за віком лише в старші сестри, у їхньому ставленні вона відчувала щось материнське.
— Та що ви на мене накинулися! Наче ви не знаєте, як ваш Олександр Євдокимович потоптався по мені! — виправдовувався Павло Минович.
— А чому через це ми повинні вислуховувати вульгарні віршики? — відказала йому на те дружина.
— А чого ти його захищаєш? Сама ж називала його «придворним пажем Сталіна»!
— Цить! Я сказала: діти в машині! — дружина різко повернулася до нього і пропекла поглядом.
Сіробаба аж пригнувся і сердито засопів.
— От дурень, — пробурчала Єлизавета Петрівна.
— Лізко, діти в машині! — засичала на неї Неля Мусіївна.
Деякий час їхали мовчки.
Мовчанку порушив Костик:
— Мамо, пісяти хочу!
Ця новина всіх збадьорила. Друзі з задоволенням вилізли з машини. Стали потягуватися, вдихати лісове повітря, розпружуватися, переминаючись з ноги на ногу. Неля взяла на руки Костика й блискавично зникла в кущах. Єлизавета Петрівна і Павло Минович і собі розбрелися між дерев. Клавка мимоволі стежила за Єлизаветою Петрівною, шукаючи привід, щоб залишитися з нею наодинці, аби розповісти і про серенаду Баратинського під вікном, і про дивну поведінку Емми, і про квиток у театр… Однак п’ятим чуттям вона збагнула, що робити цього зараз не слід. Прохорова явно хотіла побути трохи на самоті: он якраз підійшла до великого крислатого дуба і притулилася до нього спиною, занурившись у себе. Тим часом Павло Минович уже радісно біг до машини, тримаючи в руках «розеточку» сімейства білих грибів.
Клавка лягла на товстий шар глиці, неначе на килим, закинула руки під голову й задивилась у небо поміж соснами. Можна було трохи розслабитися: Павло Минович зараз захоче збирати гриби. Звичайно, це довго не триватиме, бо вже скоро почне вечоріти, але десять — двадцять законних хвилин вона має.
Вона вдихнула на повні груди запах глиці і провалилася в сон…
— Клавко-о-о-о! — почула крізь видіння і підскочила на ноги.
За мить зорієнтувалася, де вона і що з нею. Вже була намірилася гукнути «Агов, я тут!», — але в мозку ще теплився сон… Це був дуже важливий сон, віщий, — назвала б його бабуся. «Чому відразу „віщий“? Адже я не пам’ятаю його взагалі, лише крутяться уривки. Неначе вітер подер легку матерію сну на шматки». Клавка напружилася, щоб упіймати хай не всі, але хоча б кілька шматочків… І їй вдалося схопити один клаптик… Тільки це був не зоровий образ, а слуховий… це були слова… «Спитай прізвище!» Голос наче мамин… Чи бабусин…
— Агов! Я тут! — гукнула Клавка і побігла до машини.
«Спитай прізвище!»
«Спитай прізвище!»
«„Спитай прізвище“! — твердила вона собі. — Що це може означати? Якась банальна фраза. Чому я собі вбила її в голову! Знову повірила в якісь бабусині забобони! Віщі сни! Яка дурниця! Сновидіння — це лише робота мозку. І більше нічого. Ніяких знаків нам мертві посилати не можуть. Бо вони давно зітліли… Зітліли?» — Клавку обдало жаром від такого блюзнірства над пам’яттю про батьків.
Клавка прудко заскочила в машину. Попереду сидів Сіробаба без сорочки, позаду — Костик без штанів, Єлизавета Петрівна без модної газової хустинки, а Неля Мусіївна за кермом без настрою. Костик рюмсав, а Прохорова порпалась у своїй сумочці.
— Що тут сталося? — здивувалася Клавка. — Що я пропустила?