Учень Відьмака

У Еліс зробилися широкі очі, і вона кивнула.

— Так що мушу готуватися. І якщо ця книжка має щось помічне, я мушу це знати.

— Цей священик не такий, як інші, — зауважила Еліс, простягаючи мені книжку. — Переважно знає, що каже, еге ж. Ліззі би книжка сподобалася навіть більше за опівнічні пироги.

Я сховав книжку в кишеню штанів, підтягнув табурет до каміну, навпроти Еліс, і сів обличчям до залишків жару. Тоді почав її розпитувати. Спочатку то було дуже складно. Вона коротко відповідала, нічого не додавала сама, а те, що я зміг із неї витягнути, мене хіба засмутило.

Я почав із дивної назви книжки: «Прокляті, паморочні та погибельні». Що це означає? Чого така назва?

— Перше слово — то священницька маячня, — Еліс несхвально насупилася. — Так вони називають людей, які чим-небудь відрізняються. Як-от твоя мама, яка не ходить до церкви та не проказує правильних молитов. Усіх, не таких, як вони. Ліворуких, наприклад, — тут вона з натяком мені усміхнулася.

— Друге слово вже корисніше, — продовжила Еліс. — Тіло, у яке нещодавно вселився дух, погано тримає рівновагу. Постійно перехиляється. Бач, духові треба час, щоб влаштуватися в новому тілі. Це як розношувати нову пару чобіт. І норов відразу гіршає. Хто був тихий-спокійний, аж раптом ударить без попередження. То це друга ознака. А з третім словом все просто. Відьма мала колись живе і здорове тіло — і до погибелі хоче ще одне — своє або чуже. А коли дістане, будь-яким коштом прагне собі залишити. Ні за що не віддасть. На все піде. Усе, що завгодно. Отому одержимі такі погибельно небезпечні.

— А якби вона сюди прийшла, то в кого би вселилася? — запитав я. — Якби була нечистю, чиє тіло хотіла би захопити? Моє? Напала би на мене отак?

— Якби змогла, — кивнула Еліс. — Але з такими, як ти, то нелегка справа. І моє би тіло хотіла, але я їй не дозволю. Ні, вона би обрала найслабшого. Із ким простіше.

— Немовля?

— Ні, то їй без користі. Це ж скільки років, поки воно виросте. Матінка Малкін ніколи не любила чекати, а після ями старого Ґреґорі і поготів. Якби вона прийшла тобі мститися, захопила би собі сильне, здорове тіло.

— Значить, Еллі? Вона вибере Еллі!

— Ти що, зовсім нічого не розумієш? — недовірливо похитала головою Еліс. — Еллі сильна. Це було би складно. Ні, значно легше вселитися в чоловіка. Особливо такого, чиє серце вічно верховодить над головою. Такого, хто впадає у норов без зайвої думки.

— Джек?

— Точно Джек. От подумай, що б ти робив, якби на тебе напав великий і сильний Джек. Але в книжці правильно пише: з новоодержимими легше впоратися. Вони погибельні, але й паморочні.

Я дістав записника та занотував усе, що здалося мені важливим. Еліс розказувала повільніше за Відьмака, але за якийсь час розговорилася, і в мене миттю занило зап’ястя. Коли дійшло до важливого — як давати собі з одержимими раду, — книжка постійно нагадувала, що перша душа досі всередині. І якщо нашкодити тілу, нашкодиш і тій невинній душі. Виходить, що вбити тіло, щоб позбутися духа, не можна — це те саме, що замордувати власника тіла.