Учень Відьмака

— Принеси свічку, — мама не спиняючись пройшла до дверей.

Ми вийшли у двір, і мама швидко попрямувала, ніби точно знала, куди і для чого їй треба. Ми зупинилися по той бік гнойової ями, у болоті на самому краю нашого ставка — достатньо великого й глибокого, щоб коровам вистачало води навіть у дуже посушливі літні місяці.

— Тримай свічку високо, хай усе буде видно, — наказала мама. — Щоб жодних сумнівів не лишилося.

І тут, на мій превеликий жах, мама витягла дитину над непорушною гладдю темної води.

— Якщо випливе, значить, у неї вселилася відьма, — сказала мама. — Якщо потоне, значить, що ні. Гаразд, зараз побачимо…

— Ні! — скрикнув я, і слова самі посипалися з мого рота, обганяючи навіть думки. — Не треба, будь ласка. Це ж дитина Еллі.

На якусь мить мені здалося, що вона все одно вкине дитину у воду, але мама усміхнулася, притиснула немовля до грудей та ніжно поцілувала в маленьке чоло.

— Сину, ну звісно, що це дитина Еллі. Ти хіба відразу не розгледів? У всякому разі, водою отак перевіряють хіба що дурні. Та і користі жодної з таких перевірок. Бідній жінці прив’язують руки до ніг і кидають у глибоку воду-нетечу. А випливе потім чи ні — це більше питання вдачі та міцності. А з відьомством не має нічого спільного.

— А чого дитина тоді так дивилася на Еліс? — не вгавав я.

Мама усміхнулася і похитала головою.

— Немовлята не вміють фокусувати погляд, — пояснила вона. — Мабуть, задивилася на свічу. Пригадай: Еліс сиділа відразу за свічкою. А потім, коли Еліс ходила кухнею, погляд дитини привертало блимання світла. Це дурниці. Нема чого турбуватися.

— Але раптом дитина Еліс все одно одержима? — запитав я. — Якщо є в ній всередині щось лихе, невидиме оку?

— Послухай, сину, я приймала на цей світ і добрих, і лихих і впізнаю лихе з першого погляду. Це — добре дитя, і нічого, вартого хвилювань, усередині в неї немає. Анічогісінько.

— Але хіба не дивно, що Еліс народила дитину в той самий час, коли померла Матінка Малкін?

— Не дуже, — заперечила мама. — Так влаштовано світ. Іноді, коли щось погане його покидає, щось хороше заступає його місце. Таке вже бувало.

Звісно, я тоді зрозумів, що мама і не збиралася кидати дитину у воду — просто хотіла, щоб шок повернув мені трохи тямки. Але всю дорогу до будиноку коліна мені ще тремтіли. І аж під дверима кухні я пригадав.

— Містер Ґреґорі дав мені книжечку про одержимість, — сказав я. — І наказав прочитати уважно, але, як на біду, книжка латиною, а в мене з латини було всього три уроки.

— Не дуже люблю латину, — мама спинилася на порозі. — Але гляну, чим тобі можна допомогти, — коли повернуся. Сьогодні мене, найімовірніше, покличуть до породіллі. А поки що попроси Еліс. Може, вона тобі чим зарадить?