Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Детская проза » Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том  1 - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:

Перший том повного зібрання прозових творів видатного майстра літератури «загадкового та потойбічного» Г. Ф. Лавкрафта охоплює його прозу, написану у період з 1917 по 1926 роки, — від найперших спроб письменника на ниві містичного оповідання «Склеп» і аж до таких відомих творів, як «Храм», «Герберт Вест — Реаніматор», «Зачаєний жах», «Щури у стінах», «Покинутий будинок» та «Жах Ред Гука».
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 188
Перейти на страницу:

Наступні місяці після мого відкриття минали у марних спробах відімкнути складний навісний замок на уже ледь прочинених дверях підземелля, а ще у моїх обережних розпитуваннях про походження та історію споруди. Я був від природи спостережливим, як і більшість маленьких хлопців, і тому чимало дізнався; хоча звичка до потаємності змушувала мене нікому не розповідати про те, що мені відомо, чи про мої наміри. Мабуть, варто згадати, що, дізнавшись про призначення підземелля, я взагалі ані здивувався, ані злякався. Мої доволі своєрідні міркування стосовно життя і смерті дозволяли мені асоціювати холодний прах із живим тілом; мені здавалося, що велична і моторошна родина зі спаленого обійстя якось переселилася у ті кам’яні покої, які я хотів дослідити.

Підслухані оповідки про дивні ритуали і безбожні гульбища минулих років у давній залі будили в мені нову, живу цікавість до склепу, перед дверима якого я тепер щодня просиджував годинами. Якось я поставив свічку побіля майже зачиненого входу, але не зміг нічого розгледіти, окрім прольоту вологих кам’яних східців, що вели донизу. Запах цього місця викликав у мене огиду, але й водночас зачаровував. Я відчув, що вже знав його раніше, у минулому, глибшому за всі спогади, навіть за спогади часів, коли я був іще хлоп’ям. Наступного року після того, як я вперше побачив склеп, на заваленому книжками горищі мого дому я натрапив на поточені червою переклади Плутархових «Життєписів»[2]. Читаючи про життя Тезея, я був вельми вражений частиною, яка оповідала про величезний камінь, під яким хлопчик, щойно він стане достатньо дорослим, щоб зрушити його неймовірну вагу, мав знайти знамення долі. Легенда трохи притамувала моє нестерпне прагнення потрапити у підземелля, бо я зрозумів, що мій час іще не настав. Пізніше, сказав я собі, коли я виросту сильним і розумним, то зможу легко відчинити важкі, завішані ланцюгами двері; але доти я краще буду слухатися того, що видається мені велінням Долі.

Відповідно, я став рідше чатувати перед провологлою брамою, а більшість часу проводив за іншими, не менш дивними заняттями. Іноді я дуже тихо вставав уночі, прокрадаючись, щоб погуляти тими цвинтарями і могильниками, на які мене не пускали батьки. Я не скажу, що я там робив, бо я і сам до кінця не певен у реальності тих речей; знаю лише, що після моїх нічних блукань вдень я часто вражав близьких своєю обізнаністю з темами, забутими уже багато поколінь. Після однієї такої ночі я здивував усіх незвичними подробицями похорону знаного у наших краях багатого і знаменитого сквайра Брюстера, якого поховали у 1711 році і чий сіруватий надгробок із різьбленим черепом і перехрещеними кістками поволі розсипався на порох. Охоплений дитячою уявою, я розповів не тільки про те, що грабар, Ґудмен Сімпсон, перед похованням поцупив у покійного черевики зі срібними пряжками, шовкові гетри і сатинові панталони, але й те, що сам сквайр, лежачи у летаргійному сні, наступного дня після похорону двічі повернувся у вже засипаній могилі.

І все ж думка про те, щоб увійти до склепу, ніколи мене не полишала; до того ж її підхльоснуло несподіване генеалогічне відкриття, що моя рідня по материнській лінії мала віддалений зв’язок із, як вважалося, вимерлим родом Гайдів. Останній в родині по батьківській лінії, я був так само останнім і в цьому більш давньому і таємничому роді. Нетерпляче чекаючи часу, коли зможу пройти крізь ті кам’яні двері і спуститися вниз слизьким каменем східців у темряву, я почав відчувати, що цей склеп — мій. У мене з’явилася звичка уважно вслухатися у глибини ледь прочиненої брами, обираючи для цього дивного заняття свій улюблений опівнічний час. До свого повноліття я вже встиг витоптати невеличку ділянку у моріжку перед запліснявілим фасадом на схилі пагорба, водночас дозволивши довколишнім рослинам оточити це місце і переплестися над ним, ніби утворюючи стіни і стелю лісової хижі. Ця хижа була моїм храмом, зачинені двері — святинею, і там я лежав, простягнувшись, на порослій мохом землі, плетучи дивні думки і марячи дивними снами.

Ніч мого першого одкровення видалась задушливою. Мабуть, я заснув від виснаження, бо коли почув голоси, у мене було чітке відчуття пробудження. Я не певен, чи варто розповідати про їхні відтінки і акцент; я говорити не буду про їхні особливості; можу тільки сказати, що вони дуже різнилися за словниковим запасом, вимовою і способом артикуляції. У тій притишеній розмові вчувалися всі відтінки новоанглійського діалекту — від незграбних складів пуританських колоністів до чіткої риторики п’ятдесятирічної давності, хоч я це помітив лише згодом. У той час, власне, мою увагу від цього відвернула інша цікава річ — настільки невловима, що я не візьмуся стверджувати напевне, чи було це насправді. Я не відразу усвідомив, що варто було мені прокинутись, як у підземній гробниці враз згасло світло. Не думаю, що я був вражений чи піддався паніці, але знаю, що та ніч змінила мене — всерйоз і назавжди. Повернувшись додому, я цілеспрямовано подався до трухлявої скрині на горищі, у якій знайшов ключ, і ним наступного дня легко відімкнув ту перепону, яку так довго і намарне штурмував. Коли я вперше увійшов до підземелля у занедбаному схилі, довкола розливалося м’яке світло пізнього пообіддя. Я був ніби зачарований, моє серце калатало від радощів, які я навряд чи можу описати. Щойно я причинив за собою двері і спустився слизькими сходами при світлі єдиної свічки, як зрозумів, що знаю дорогу; і хоч свічка потріскувала у затхлому повітрі цього місця, у пліснявій атмосфері гробниці я напрочуд почувався ніби вдома. Роззирнувшись, я побачив багато мармурових плит, на яких покоїлися труни або їхні рештки. Деякі з них були запечатані і неторкані, а деякі уже майже розсипались, залишивши по собі лише срібні ручки і таблички, розкидані серед купок блідого пороху. На одній з табличок я прочитав ім’я сера Джофрі Гайда, який приїхав із Сассекса у 1640 році і помер тут через кілька років. У добре помітному алькові була одна непогано збережена домовина, поки що порожня, підписана лише єдиним іменем, від якого я водночас усміхнувся і здригнувся. Якийсь дивний порив змусив мене залізти на широку плиту, загасити свічку і влягтись у порожню домовину.

вернуться

2

Кодекс із 46-ти біографій відомих греків і римлян, як реальних постатей, так і містичних героїв (тут і далі прим. перекладачів)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 188
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)