Левине серце

Чи ж слід докоряти світлоярівцям, які вважали, що Дніпро — це, мовляв, сонячна вісь республіки, а Світлоярськ на ній мало не центральна точка. Обмеженість? Не станемо суперечити. Бо й людина створена природою з деякими обмеженнями. Скажімо, очі в нас тільки на обличчі, а на потилиці їх нема. Дивишся в один бік. Може, звідси обмеженість у поглядах, що так чи інакше дається взнаки.

Ще трохи слід сказати про обставини, харчі, одяг і транспортні засоби в Світлоярську.

Обставини складалися якнайліпше. На час нашої розповіді, ясна річ, і для нашого героя, та навіть і для Самуся, хоч йому й треба було, як зазначалося вище, зробити оте… гм, гм…

Харчі в часи давні цілком залежали від природних умов і від географічного розташування місцевості. Де що росло, там і з’їдалося. Нікому не вдавалося з’їсти того, що не виросло. Всемогутній транспорт покінчив з цією віковічною несправедливістю, і тепер чоловік, що сидить усю свою історію на голому камені, може їсти ще жирніше, ніж той, що живе на родиземлі; в зоні вічної мерзлоти людина розкошує тропічними плодами, а який-небудь бідний африканець, сидячи під своїми баобабами, має змогу довідатися про пухкість пампушок з найбілішого в світі борошна.

Та все ж той чи інший харч, смачна страва має точне місце народження, походження й історичного буття і тримається часом своїх першоджерел навіть тоді, коли вже зник первісний продукт, потрібний для приготування. Скажімо, севрюга по-келебердянськи[1] або стерлядь по-переволочанськи — що це таке? Севрюга вже давно не допливає до Келеберди, бо не пускають її туди греблі дніпровських гідростанцій, а Переволочну, мабуть, і перейменували тому, що в Дніпрі коло неї більше не ловиться стерлядь. Світлоярськ таких втрат не зазнав, бо первожителі Карпового Яру винайшли в свій час таку неповторну страву, як вареники; вареники ж, як відомо, безсмертні й вічні, бо ця вічність базується на безконечній кількості їхніх модифікацій, або різновидів.