Гуляйполе

— Подай фарбу — чорну, коричневу і білу, — попросив Бог, і Лукавий тут же приніс необхідне.

Господь почав розфарбовувати зроблених ним чоловічків.

— Для чого це? — поцікавився Диявол.

— Для кожної частини Землі мають бути свого кольору люди. Так легше буде їм пристосовуватися до різних умов життя, — пояснив Бог і, помовчавши, сказав: — На цій планеті народи будуть не схожі один на одного не лише кольором шкіри, а й своїми мовами, культурою, побутом, не змішаються територією, аби не зчинилися між ними бійки за першість, за верховенство одних над іншими. Отже, кожному народу — окремий земний простір, але для усіх них — одна Планета, як і один Бог.

— Дуже мудро! Далекоглядно й геніально! — почав вихваляти дії Всевишнього його підручний, та Бог тут же припинив це неподобство, зауваживши:

— Нагадувати генію, що він є таким, не варто, бо то є невіра в нього і принижує його гідність.

Трудився Господь у своїй майстерні до великої втоми. У кожну зліплену ним людину він вселяв свій дух і говорив їй:

— З Богом — на Землю, а звідти — з Богом до Раю.

Нарешті велика свята робота була закінчена. Господь витер об фартух руки і попрямував до виходу.

— Чи надовго, святий Отче? — поцікавився Диявол.

— Спочину кілька космічних величин на дальніх Зірках... А ти прибери тут усе до ладу... І перестань шкодити у Всесвіті, бо урветься терпець і кара Господня впаде й на Чорта.

— Я буду тихішим води і нижчим трави, святий Отче.

Диявол покірно схилився у три погибелі, а коли Бог зник з очей у небесному просторі, тут же випростався, радісно заплескав у долоні й, сміючись, заплигав, закрутився дзигою. Нарешті, сплеск його веселих емоцій спав, він підійшов до робочого столу Господа і гарячково почав ліпити своїх, чортових, людей, примовляючи: