Її сукня
- Автор: Рогашко Алла
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3080-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Її сукня». Краткое содержание книги:
Зрештою це дійсно свого роду випробування стосункам, міркувала. Недарма ж кажуть, що твоє обов’язково буде твоїм, що би не сталось. А те, що в житті зайве, — відсіється обставинами і часом.
Категорично «не відсіювалась» Марина. Подруга геть не зважала на прагнення Ніли бути на самоті, зосередившись на своєму тексті, — мало не через день забігала до неї, розбурхуючи розмірений і спланований щохвилинно світ.
— Якщо тебе не турбує твій власний фізичний і психічний стан, то мене він таки непокоїть. Не можна ж так відмежовуватися від світу! — з порога категорично заявляла.
Відтак заварювала обом чай, викладала з торби якісь ласощі і всідалася на диван, витягнувши з комп’ютера подругу.
— Нікуди не подінеться твоя ідея, ще встигнеш! — безапеляційно виголошувала, із задоволенням сьорбаючи чай та відкушуючи тістечко чи цукерку.
Куди вже було подітися. Ніла вдячно приймала турботу подруги, сідала поруч, розчулено обіймаючи за плечі, й на якийсь час виринала з іншого світу в приємне спілкування з рідною душею. Затим Маринка бігла, а вона знову одягала навушники і поверталася назад, у свій інший вимір…
Відпустка швидко скінчилась, і Ніла мусила звільнитися, бо сюжет лише розкручувався, набираючи обертів. Про те, щоб усе це полишити на стрімкому старті, не могло бути й мови: текст її не відпускав. Ніла поїхала писати заяву на звільнення.
П’ятирічна робота на посаді провідного консультанта солідної туристичної фірми з гарними умовами, пристойним заробітком, реальною можливістю кар’єрного зростання та чудовим колективом не могла не викликати жалю й добре відчутної шпильки сумніву в правильності рішення. Проте Ніла проковтнула ностальгічну грудку, що підкочувалась до горла, й рішуче ввійшла в кабінет директора із заявою.
Щирі вмовляння Миколи Степановича запалу не послабили і вже півгодини по тому, з поспіхом зібраними у пакет манатками, йшла містом у якомусь дивному стані розгубленості. Запал і впевненість швидко й несподівано розвіялись, змінившись паскудним настроєм і апатією.
Січнева мжичка, прибиваючи клапті почорнілого снігу, лиш посилила відчуття пригнічення. Каблук, утрапивши у сховану калюжею ямку, різко підвернувся. Відтак, дивом утримавшись на ногах, щоправда, виконавши дивакуваті рухи тілом, впустила пакет з речами, що миттю розсипались по брудному асфальту. Сторопіло поглянула на Славка, котрий із зануреної в калюжу світлини мило всміхався їй. Чудово! Невже зміни в житті неодмінно мають супроводжуватись такими деталями?
З коридору долинули ледь чутні кроки, порушивши нічну тишу: хтось неквапом підкрадався до дверей її спальні. Ось уже чути, як рука непроханого візитера обережно торкнулася дверної ручки… Уривки чиїхось розмов, з-поміж яких вирізняється голос матері, спинили його.
Як ці люди опинились у її квартирі посеред ночі? Коли прийшла мама і як вона ввійшла?.. Враз голоси змінились тишею, відтак візитер продовжив свій шлях: за мить двері прочинилися, розрізавши тишу тягучим скрипом завісів.
Хтось поволі наближався до її ліжка. Кров захолонула в жилах від страху, але… чому вона не може поворухнутися, бодай розплющити очі, щоб побачити, хто тут? Це ж так просто! Чому лежить, як колода?!!
Здається, це жінка… Так, точно жінка: чути шурхіт її сукні, поділ якої волочиться по долівці…
Жінка вже поряд неї. Ще мить, і Ніла відчує схилене над собою лице. Нараз важка, потужна енергетика обдає Нілу, і тіло тремтить від жаху.
Вона хоче її вбити. Ця жінка хоче її вбити! Треба щосили закричати, і тоді хтось — може, ті люди, що були тепер у квартирі, чи мама — прийде сюди та порятує її.
Однак несамовите бажання закричати вихлюпується фонтаном вереску лише в запаленому мозку. Ціною надлюдських зусиль Нілі вдається ледь-ледь розтулити повіки. Лиш тоді крізь їхню розмиту шпарину стає помітний жіночий силует нічної візитерки, що чомусь відсахується від неї на мить; довге витке волосся, безкровне воскове обличчя, простягнені, немов пластмасові, руки.
Над силуетом, на стелі, гойдаються довгі тіні дерев — ще не ранок, але вже не ніч. Силует знову схиляється над нажаханою Нілою, обдаючи колючим холодом…
Усе. Тепер їй точно кінець. Повітря не стає — здається, крижані пальці смертельним кільцем стискаються на Нілиній шиї, а на груди тисне важка енергетика, наскрізь проникаючи в неї і водночас висмоктуючи єство. І невідомо, що першим її вб'є — відсутність кисню чи цей химерний вампіризм…