Брутальний лікар
- Автор: Хидченко Вероника Александровна
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Брутальний лікар». Краткое содержание книги:
Однак найбільше їй подобалося відчуття води! Воно було надзвичайно приємним і наповненим, якимось примарно-легким і глибоко хвилюючим. Вода мала стільки інформації і змісту, що годі було це все осягнути й збагнути, але Вікторія хотіла та дивним чином могла роздивитися все довкола й усе те зрозуміти.
— Я сплю? — виникло внутрішнє запитання.
— Ні, це не сон, — отримала відповідь, що наче також з’явилась у ній, — це інша реальність. Інший вимір.
— Як таке може бути? Це те, про що здогадувався… Ой, забула, хто? Знала й забула. — Запитання сипалися з неї, як новорічні забавки з мішечка.
— Хто, — почула у відповідь повтор. — А, так. Напевно, що так і є. Тут усе не так, як усі звикли раніше.
— Але мені це дуже подобається! Усе так щиро й тепло.
— Так і має бути. Тут не може бути інакше.
— Я хотіла б залишитися тут назавжди.
Світло, що наближалося до неї (чи вона до нього — це їй було незрозумілим), раптом залило собою все, і стало так затишно й добре, що вона враз згадала це почуття всеосяжної, безумовної любові й радості, гармонії і щастя. Вона купалася в цьому й хотіла зовсім розчинитися, щоб і самій стати цією суттю. Та враз осягнула слова:
— Ти не можеш зараз тут залишитися. У тебе ще багато незакритих питань.
— Але яких? — Вікторія геть нічого не пам’ятала: ніяких питань.
— Ти повернешся і все зрозумієш. Усе одно сюди прийдеш. Усі дороги ведуть сюди, — сказав хтось, і голос його був могутнім та спокійним, переконливим, хоча вона його не чула, а лиш знала про це.
— Я зрозуміла. А коли я повернуся, мені буде тяжко там, де я була?
— Повертайся, це необхідно, — вклалось у її свідомість — і все зникло.
І раптом вона опинилася там, де була давно-давно, кілька років тому. Бачила себе збоку. Тоді, коли Вікторія не дивилася новин, не слухала радіо й не гортала інтернету. Для неї це була гора сміття з непотрібної інформації, яка забивала голову й основне — крала дорогоцінний час. Раніше жінка могла годинами сидіти у фейсбуці, шукаючи невідомо чого й невідомо навіщо. Несамовито барвиста й усміхнена стрічка новин малознайомих людей дратувала її, та ледь не магнітом приковувала увагу. То було схоже на якусь наркотичну залежність, без якої не минав жоден день. Знала, хто й де відпочиває, з ким тусується і з ким розійшовся. Стан стосунків «усе заплутано» збивав з пантелику, бо й у самої тоді наче також був такий стан, але вона точно знала, як із нього вийде. І ця катавасія в голові ще тривала б нескінченно довго, якби одного дня жінка голосно не гримнула кришкою ноутбука, після того як повидаляла всі свої акаунти в соцмережах. «Доста! — сказала сама собі зі справжньою злістю. — Час зайнятися власною справою і собою, а не спостерігати ярмарок удаваного щастя та марнославства».