Закоłот. Невимовні культи
- Автор: Кузнєцов Володимир
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-617-7585-20-5
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Закоłот. Невимовні культи». Краткое содержание книги:
Одвічна дилема Людини — який шлях є істинним? Per omnia saecula saeculorum, світ без кінця — чи Bellum omnium contra omnes, війна без кінця?
На материнському кораблі «Сінано» — найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот, кривавий та безжальний. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне — як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини, що вже стали наріжним каменем історії людства?
Лунає постріл.
Другий.
Третій.
Монстр здригається у конвульсіях. Розкинувши мацаки, він відлітає, тремтячи та переплітаючись сам у собі. З провалля ока виривається вогонь — мертвий, криваво-червоний, пульсуючий, що стрімко й жадібно охоплює тіло істоти.
— Wgah’nagl mglw’nafh kä! — у жахливій агонії репетують пащеки. — Wgah’nagl mglw’nafh kä!!! Iä, Cthu…
Він колапсує сам у себе, блискавично згортаючись в малу ідеально рівну сферу, що, поступово розганяючись, обертається навколо своєї осі — все швидше і швидше. З її полюсів б’ють видимі лише в спектральних фільтрах візора потоки нейтрино. Це триває безкінечно довго — і водночас не триває й миті. Надшвидкий спалах — і сфера зникає.
Штурмовик вправними рухами незворушно перезаряджає револьвер. Стріляні гільзи екстраговані єдиним рухом, нові патрони потрапляють в барабан майже насипом, немов самотужки знаходячи місце в отворах. Звільнені гільзи парують, повітря навколо них тремтить від жару. Револьвер, розсипаючи чорну луску кіптяви, повертається в кобуру. Штурмовик підіймає обпалену картечницю з вируючої димом палуби. Бризки плазми, що їх розкидала агонізуюча істота, потоками гамма-квантів випаровуються з броні. Шрами опіків на ній пульсують глибокими звивчастими борознами, з яких прозорими краплями сочиться кров «Шантака». Слабкі цівки диму ще деінде здіймаються над обладунками.
Незважаючи на це, штурмовик продовжує рух — стрімко, без вагань та затримок. Минає відсік за відсіком, що, вигинаючись плавною спіраллю, лишаються за його спиною. Мертві усюди — спалені до чорних кісток, розідрані та пошматовані. Кров розмазана по переділках, її рубінові кульки позабивалися в металевий протектор підлоги — зациклене повторення трьох пар ієрогліфів: 労傲，犠牲，繁栄.
Нарешті він уповільнює ходу. Це комунікаційний центр — невеликий відсік з декількома терміналами. Штурмовик зупиняється біля одного з них, дещо незграбним рухом знімає з монітора пляму густої потемнілої крові. Вона збирається на його броньованій долоні в набухлі, тремтливі, немов желе, згустки. Штурмовик зчищає їх об одяг мерця, що валяється під терміналом. У того немає голови; залишки шиї — то попіл і крихка зола.
На сенсорному екрані мерехтить одинокий напис «Підтвердження авторизації». Вказівним пальцем штурмовик починає малювати на сенсорі прадавні символи — асиметричні фігури з кривими лініями та гострими кутами. То мова, старша за людство, колись йому відома, але втрачена в благословенному забутті довгих темних віків і лише нещодавно віднайдена, на користь і на згубу.
Термінал ожив, підкоряючись могутнім сигілам, потягнувся до найвіддаленіших куточків «Сінано», намацуючи все, що ще могло відповісти на етеро-магнітний дотик. Відображення на бронзових шестикутниках візора швидко змінювали одне одного. Розгерметизовані відсіки. Відсіки після пожеж. Відсіки із системою життєзабезпечення, що вийшла з ладу. Вісім з тринадцяти головних секторів «Сінано» — мертві. Працює силова установка, крейсерські двигуни, де-не-де — живлення базових систем. Проте сигнатури живих організмів зустрічалися набагато частіше, ніж мали б. Навіть тут, де ніхто вже не ворушився, сенсори вказували, що декілька осіб ще живі — зі зростаючими в часі ознаками життєдіяльності. Ознаками, непритаманними людині.
Температура 45 градусів за Цельсієм, зростає.
М’язова активність — від рефлективного тремору до потужних конвульсій.
Дихання — уривчасте, часте, посилюється.
За декілька кроків від штурмовика один із трупів — худорлява жінка в блідо-рожевому комбінезоні окультного техніка — помітно здригнулася, перекинувшись з боку на спину. Обгоріла щелепа відвалилася, оголивши безформну, порепану пухлину спаленого язика. Штурмовик не звернув на це уваги — дані з терміналу цікавили його більше. Він встановлював наступну точку маршруту.
Жінка різким рухом сіла, повела головою з вигорілими проваллями очниць. Незрячий погляд зупинився на постаті біля терміналу. Здригнувшись, наче квола маріонетка, жінка звелася на рівні і, хитаючись, зробила перший крок до цілі.
Термінал створював причинно-наслідкові області, як дитина, що грається кубиками. Тільки кубиками були квантові всесвіти, а гра тривала поза плином часу — тобто відбувалася одномоментно. Часу потребувало лише конвертування результатів у стандартну модель — тобто кодування кубітів у біти. Нарешті термінал видав потрібне. Ціль покинула своє місце й почала стрімко пересуватися вздовж осі корабля — до сингулярної камери.