Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути

1877 р. отруйний мед виявлений у долині Батумі, недалеко від тих місць, де стався описаний випадок. Пасічники цих районів були змушені використовувати тільки віск, бо вживання для їжі меду викликало запаморочення, оп'яніння, блювання. Отруйні властивості меду приписувалися великій кількості в цих місцях рододендрону, в нектарі якого був виявлений глюкозид андромедотоксину.

Відомо, що в гірських місцевостях середньої і північної частини Японії при вживанні меду в людей виникають минущі захворювання. Це явище пов'язане з діянням отруйного нектару, який бджоли збирають з рослини, що називається місцевими жителями хотсутсайї — з родини вересових. Встановлено, що мед, зібраний бджолами з квітів азалії, аконіту, андромеди, має отруйні властивості.

М. Горький в оповіданні «Народження людини» (1896) писав: «...а в дуплах старих буків і лип можна знайти п'яний мед, який у старовину ледве не згубив солдатів Помпея Великого п'яною солодкістю своєю, звалив з ніг цілий легіон залізних римлян; бджоли роблять його з квітів лавра і азалії».

3. І. Гутнікова повідомила, що на Далекому Сході бджоли роблять отруйний мед, збираючи нектар з квітів куща болотного вересу чашолистикового (Chamaedaphus calyculata Moench). Ця кущова рослина займає площу в тисячі гектарів, утворюючи величезні зарості; цвіте вона протягом 20 — 30 днів і дає бджолам до 3 кг меду за день на одну бджолину сім'ю.

Мед з болотного вересу жовтуватого кольору, трохи гіркуватий на смак, швидко кристалізується (засахарюється). Вживання цього меду викликає в людини отруєння, що виявляється в появі холодного поту, ознобу, нудоти, блювання, головних болів. Спостереження показали, що вживання 100—200 г цього меду викликає в людини непритомність, марення. Цікаво відзначити, що мед з болотного вересу, будучи отруйним для людини, зовсім нешкідливий для бджіл. Згодовування бджолам цього меду влітку і зимою не шкодило їм.

І. С. Молочний установив, що «п'яний» мед у Хабаровському краї бджоли збирають із квітів багна (Ledum palustre L.). Багно — невеликий кущ, що росте на болотистих і торфових місцях. Білі, зібрані в щиток квіти, маючи дурманний запах, приваблюють бджіл для збору нектару, з якого вони роблять отруйний мед.

І. С. Молочний запропонував спосіб знешкодження «п'яного» меду тригодинним підігріванням при температурі 80—90°. При цьому мед слід весь час помішувати, не допускаючи його кипіння. Таке тривале підігрівання меду руйнує отруйні речовини, і він стає придатним до їди. Проте знешкодження тривалим підігріванням призводить до втрати чудових органолептичних властивостей меду. В зв'язку з цим К. Ш. Шарашідзе розробив спосіб знешкодження «п'яного» меду підігріванням при температурі 46° і при тиску 67 мм; цей спосіб дає змогу зберегти його органолептичні властивості. Можна було б навести ще багато прикладів, які переконливо доводять, що разом з нектаром отруйних рослин бджоли переносять отруйні речовини в мед. Самі ж бджоли щороку живляться цим отруйним медом без усякої шкоди для себе. Ці багатовікові спостереження підтверджуються експериментами на тваринах, у яких установлено, що отруйний мед, який не відрізняється властивостями від звичайного меду, містить речовину, що викликає отруєння. Симптоми, які спостерігаються при отруєнні таким медом, збігаються з описаними понад 2000 років тому Ксенофонтом. Отруйний мед називають також «п'яним» медом, бо в людини, яка поїла його, з'являються запаморочення, нудота, судороги і вона нагадує п'яного.