Полтава
- Автор: Лепкий Богдан Сильвестрович
- Серия: Мазепа #4
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Полтава». Краткое содержание книги:
Головний герой усіх п'яти повістей — український гетьман Іван Мазепа (1639–1709), кінцевою метою політики якого було утвердження державності України.
У повicтi хронологiчно продовжено оповiдь про життя i дiяння славетного гетьмана часiв Полтавської битви — до i пiсля її завершення.
Внесок Богдана Лепкого до української літературної спадщини важко переоцінити. Його неперевершені твори «Мотря», «Цвіт щастя», «Полтава» та ін., близько 30 збірок поезій, а також публіцистичні статті, дитячі казки та поеми стали справжнім надбанням української культури.
— Не смійте обиджати мене!
— Не обиджую нікого, а говорити маємо рівне право. Вам жаль тих кількох коней, що згибли в лісах між Іпуттю і Сожею, а я ніяк не можу забути хороброго Левенгавпта і його знаменитої армії, так безмилосердно й безпощадно лишеної на поталу судьби, на те, щоб цар Петро міг похвалитися побідою над найхоробрішим генералом короля Карла.
— Над найхоробрішим генералом! — крикнув, ніби свиснув, Реншільд і прискочив до Піпера. — Скажете, може, що це моя інтрига, що я із зависті довів до того, щоб знівечити небезпечного суперника, скажете, бо чого то ви не спосібні сказати, ви старий... — і віддалення між двома ексцеленціями зменшилося до тої границі, поза котрою нема вже місця для слів.
Але в цей мент відчинилися двері від сусідньої світлиці, показався високий білий лоб, окрилений двома жмутками неслухняного волосся, засинів споловілий каптан з мосяжними ґудзиками, заскрипіли високі, сильно в колінах вим'яті чоботи, і котрийсь з офіцерів крикнув: "Його величність король!"
Всі зірвалися на рівні ноги. Реншільд відскочив від Піпера, ніби грім ясний вдарив поміж них.
А король наблизився на середину гетьманської світлиці і, всміхаючися своєю загадочною усмішкою, кланявся кождому з своїх лицарів зокрема.
— Панове ще не сплять? — питався, ніби їх ножами колов. А побачивши порожню вазу і срібні чарки кругом неї, відвернувся: — Добраніч панам!
Сказав і вийшов.
II
— Так оце ми за Божою допомогою наш договір з королем Карлом заключили, — сказав гетьман, потираючи чоло рукою. — Що ж ти на це, Андрію?
Войнаровський просяв.
— Невже це правда, милосте ваша?
— Якраз перед хвилиною сфіналізували [22] ми його. Завтра перепише Гермелін начисто, а Піпер покладе своє ім'я і почепить печать завісисту [23].
Гетьман встав і випрямився, аж кості затріщали.
— Немало я всякого добра залишу своїм наслідникам, але цей лист пергаменту дорожчий буде від усього. Легую [24] ним волю й незалежність української держави.
— Вітаю вас, дядьку, з отсим подвигом і бажаю йому більшої сили й довговічності від князівства, добутого Виговським і Юрасем.
Кажучи це, припав до гетьманської руки.
Гетьман пригорнув його до себе.
— Ти один, з котрим можу щиро поділитися отсею новиною.
А зітхаючи глибоко, додав:
— Є ще й друга душа, гідна такої вісті, але де вона нині? Тут чи там? — і підвів очі до неба.
— Возложім упованіє наше на Бога, — він-бо приют і зашита наша, — промовив Войнаровський. — Господь не оставить Мотрі Василівнои на поталу судьби, бо чим же вона прогрішилася перед Богом?
— А чим же прогрішилися ті тисячі жінок і дітей українських, над котрими знущається ворог?
— Де дрова рубають, там тріски падуть, — відповів Войнаровський. — А що рубач вельми сильний, так і трісок відскакує багато.
— Гоненіє від фараонового гірше.
— Антихристове гоненіє, милосте ваша.
Замовкли. Чути було, як кругом перекликувалися варти. Наближалася північ, година духів, котрої гетьман не любив і радо пересиджував її на розмові з близькими собі людьми.
— Глупа ніч? Годинники стануть дванадцяту дзвонити, довго й скучно. Чому б не зготовити такого, щоб промовчував північ?
А подумавши хвилину, кинув питання:
— А може, це, Андрію, моя дванадцята година надходить?
Войнаровському зробилося моторошно.
— Оставмо нині такі гадки, ваша милосте княжа.
— Правда твоя. Нині нам радше годилося б у церкві молебен відслужити і, цілуючи святе Євангеліє, казати: "Нині отпущаєши раба твоєго, Владико, по глаголу твоєму со миром".
Варти кричали голосніше. Гармидер цей, видимо, нервував Мазепу. Войнаровський заспокоював його:
— Горлаї і бешкетники всілякі з нашого війська і з шведської армії дужаються, як звірі, що стрінулися знічев'я... Побудуть разом і привикнуть. Тепер у нас нема години, щоб не було якоїсь приключки в таборі.
Гетьман ходив, заткнувши руки за пояс. Мав на собі жупан темної краски і пояс чорний, злегка тільки золотом перетиканий. Не вбирав святочного вбрання, щоб не відбивати від полинялого королівського каптана.
Нараз зупинився перед Войнаровським.
— Але ти, синку, князем не величай мене. Не для себе я цього титулу багну, а для України і для наслідників своїх. Може, вони його більше шанувати стануть, бо гетьманський титул забруджено та заплямовано, аж соромно його носити. І Юрась гетьман, і Цецюра, і Брюховецький, і Безпалий, і Суховій, і чортзна-хто. Як не справжній, так наказний, як не наказний, так напольний [25]. Куди каменем не кинь, а в гетьмана попадеш. Багато їх було, лиш України нема.