Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Отже, якщо в першій частині, написаній у стилі сімейної хроніки, організуючим сюжетним моментом була суто особиста справа — побудова заміського дому,— то в другій такою організуючою силою є поєднання особистих, інтимних справ з визначними історичними подіями. Завдяки такому ідейному і смисловому розширенню твір набуває характеру рис роману-епопеї, з властивою цьому жанрові глибиною та різноманітністю тієї «діалектики душі», що є найвищим рівнем живописання людей у реалістичній літературі.
Одним із найголовніших прикладів тут є, звичайно, образ Сомса. Читаючи авторські характеристики Сомса, легко помітити, як глибоко Голсуорсі його ненавидить. І ця ненависть пояснюється не лише загальним помірковано-негативним ставленням письменника до британської буржуазії. Тут вгадується і особистий момент — в постаті Сомса прозирає отой ненависний йому майор Артур Голсуорсі, його далекий родич, дружину якого, Аду, щиро кохав письменник і десять років мусив боротися не лише з ним, а й із закостенілими британськими законами, звичаями, поки, нарешті, забрав у нього Аду й одружився з нею. І вона стала не лише дружиною письменника, а й вірним другом, розумним помічником, вимогливим редактором, критиком і палким цінителем його творів.
Зважаючи на все це, беручи до уваги всі компоненти роману, а не тільки авторські словесні оцінки Сомса, ми приходимо до думки, що він як людина значно складніший. Справді, адже ж у романі — епічному жанрі — головним компонентом художності є сюжет, складений із дій персонажів, і дії ці є для читача найкращою характеристикою самих персонажів. А от сюжет, тобто вже не декларації, а факти змушують побачити в цьому образі навіть більше, ніж хотілося авторові. Художній образ у своєму розвитку може вступати в більшу чи меншу суперечність із намірами автора, саме в силу отієї «діалектики душі» персонажа, що відображає незалежну від свідомості автора довколишню об'єктивну реальність.
Повернемося до першої частини й оцінимо факти сюжетного порядку. Півтора чи й два роки упадав Сомс біля Айріні, домагався її згоди на шлюб. Ці факти перекреслюють хибні уявлення про так звану «купівлю» вродливої безприданниці. Сомс, міг би знайти собі корисливу красуню, коли б він був тільки таким, як словесно характеризує його автор. І через те, що після дванадцяти років розлуки Сомс знову намагається повернути до себе Айріні, якої він не міг забути, розвивається не словесна, а сюжетна (тобто фактична) сторона образу Сомса.
Глибокі почуття до Айріні не згасають у ньому цілих двадцять років — від початку знайомства до кінця другої частини трилогії. Ось що почуває Сомс, коли на похороні Вікторії він разом зі своєю молодою дружиною Аннет зустрічається з Айріні, що недавно одружилася з Джоліоном-молодшим: «Тоді Сомс подивився на них. Цією величною ходою вона ввійшла в його життя і вийшла з нього — гнучка, далека, неосяжна, завжди уникаючи духовного спілкування з ним! Він рішуче відвернувся від цього далекого привиду минулого... Але... здавалося... він тремтів від інстинктивного жалю, що не володіє ними обома».
Отже, автор із самого початку (навіть із передісторії сюжету) творив образ людини, сповненої внутрішніх суперечностей. І те, що в другій та в третій частинах у Сомса дедалі більше (поряд із ідеологією власника) прозирають риси людини з тривалими, глибокими почуваннями, означає не лише розвиток художньої майстерності письменника, а й саморозвиток характеру персонажа (наприкінці трилогії Сомсові вже 65 років).
У другій і особливо у третій частинах трилогії, значно менше вдаючись до власних характеристик Сомса, автор приводить складність характеру у відповідність до тих фактів його біографії, які вкладено було в сюжет з самого початку трилогії. Зрозуміла річ, що Сомс з роками стає глибокодумнішим.
Як широко осмислює він швидкі якісні зміни часу, самої історії (наприклад, в епізоді похорону королеви Вікторії). Як правильно судить про деградацію модерністського живопису. Та й хіба не вийшов із нього, колишнього торговця картинами, пристрасний колекціонер і, зрештою, неабиякий знавець живопису — від Гойї і до французьких імпресіоністів. Він розуміє, наприклад, які значні художні цінності творили імпресіоністи і як усе далі відриваються від реального життя модерністи XX сторіччя, як вивітрюється з їхньої творчості живий людський зміст (йдеться, зокрема, про епізод у картинній галереї Джун). І в уявленні Сомса цей процес поєднується із загальним ходом історії. Як правильно, спостерігаючи за післявоєнною молоддю, оцінює він нові типи людей на Заході (не лише його дочка та її оточення, а й здрібнілий «Мефістофель» Профон).