Коні не винні

"Страшний день" починався зовсiм не страшно. Пiд вiкнами бились i цвiрiнькали горобцi, сонце встало таке веселе, що смiялись вiкна, стiни i навiть постiль, де спав Аркадiй Петрович. Ще не одягшись, вiн пiдбiг до вiкна. Тепле повiтря м'яко штовхнуло його у груди, а очi зразу спочили на довгiм рядi кiнських блискучих задiв. Кремезнi козаки, в одних кольорових сорочках, чистили коней, i сонце грало на їх голих по лiкоть руках, на засмалених шиях, на розлитiй навколо водi.

Вiн дивився на сонце, на свої ниви, на масу нiг, кiнських й козацьких, що однаково сильно тупали в землю, вбирав у себе гамiр пташок, форкання коней, грубi лайки войовникiв i раптом почув, що вiн голоден.

- Савка! - гукнув вiн на цiлу хату. - Принеси каву!.. - I шуснув назад у постiль, щоб ще хоч трохи понiжить старече тiло.

А коли Савка принiс, вiн любовно поглянув на пахучий напiй, понюхав теплий ще хлiб i вилаяв Савку, що кожушок на сметанцi занадто тонкий.

Мишка солодко спала, звернувшись клубочком в ногах на постелi.