Тронка
- Автор: Гончар Олесь Терентійович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Переводчик: Изида Зиновьевна Новосельцева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тронка». Краткое содержание книги:
- Крім тебе, Петре, всі ми тут зібрались такі, що ніколи в житті не літали,- оглянув своїх побратимів Демид.- Той глухий, той кривий, той ребер недолічується, куди нам до літання… Люди, що не літали,- це ж диво для тебе, Петре, га?
- Серед тих, що пішки ходять, теж люди різні є: і безкрилі й крилаті.
- Це правда. Всі ми, піхота, війни скуштували,- підтвердив Демид не зовсім улад і знову допитував: - Розкажи хоч, які ми є звідтіля, з висоти? Чи хоч видно нас? Чи як комахи? Як кузьки які-небудь повзаємо по землі?
“Не кузьки ви і не комахи,- хотів би відповісти їм льотчик.- І з найбільшої висоти бачу я ваші руки загрубілі і ваші обличчя, опалені вітрами, бачу вас в куряві чорних бур і в моросяних холодних дощах… Змалечку знаю ваш труд. Знаю, що праця чабанська зовсім не така, як дехто її собі уявляє. Бути чабаном - це не просто прогулюватись з ґирлиґою до степу та їсти кашу чабанську. Чабан - це той, хто все життя на ногах, кого спека продублює і осінні мряки пронизують до кісток і, коли інші ще сплять, ви вже з отарами виходите з кошар у мокрі поля, на свої цілоденні вахти…”
- Чабани - ви теж робітничий клас,- каже він їм.
- Чуєте? - охоче підхоплює батько.- Ми теж робітничий клас! А то ж хіба ні? І не тільки тому, що платимо внески профспілкові, а тому, що робочий день наш кінчається опівночі, а встаєш, ще й чорти навкулачки не б'ються.
- Кожне ягнятко через твої руки перейде,- ожвавів Демид, в якого де й глухота поділась.- Отару ведеш - не присядеш, все попереду та попереду! Все пильнуєш, щоб вона в тебе з-під п'яти траву брала.
- А коли стрижка настає! - вигукнув Корній.- Поту не менш проллєш, як інший біля домни!…
- Та ще й спецодягом нас покривдили,- скаржливо бубонить він до Петра.- Видали чоботи на два сезони, а в кошарах гнояка, ти ж знаєш яка… Там чоботи хай і залізні - за місяць згорять!
- Отож так ви свого домагаєтесь,- викрикнула Демидиха, люто червоніючи.- Директор троса до колодязя ніяк не випише! Посікся, порвався, днями як зачепило мого тетерю, мало з цебром в колодязь не потягло!
- Та й про пенсії пора подумати,- буркнув Демид.
- Кому? Нам? - з'яструбів господар.- Нам до пенсій ще - як до Москви рачки!
Жінки регочуть, регочуть і чабанята, і Тоня сміється, позираючи раз у раз на брата, як він на все це реагує.
- А у висоту… далеко ж ви літаєте? - питає згодом Корній, розчервонівшись носом.
Льотчик мружиться в веселій загадковості:
- Беріть відстань, що пройдете з отарою за добу, та поставте її сторч - ото й буде наша висота. Уявивши таку височінь, мати аж ойкає:
- Ой боже!
- Що ти божкаєш? - коситься на неї чоловік.- Не бог тепер, а Гагарін!
Він знову наливає келешки. Цілим товариством випивають за здоров'я льотчика:
- Лебединого тобі віку!
А за літньою кухнею-кабичкою, за кролятником сонце край степу сідає. Росте, розбухає в червоногарячій туманності. Погляди чабанів якусь мить прикуті до нього. Буває вечірня зоря золота, буває рожева, а ця ось багрянисто-туманна, червона, густа.
- Завітрюжить, видно, завтра,- каже Корній.
- А ось для нас ці прикмети вже не дійсні,- зауважує льотчик трохи сумовито.
- Чому ж не дійсні? - дивується батько.- Хіба вже не віриш?
- Не в тім річ. Лише до цього обрію, доки око вхопить, ці прикмети мають силу. А в нас інші радіуси. Нам що синоптик скаже.
На деякий час за столом настає тиша. Чути, як найменший Корніїв посопує на руках у матері.
Просто від отари підійшов з ґирлиґою ще один чабан - Микола Карнаух, високий худий чоловік без лівого ока, що витекло на фронті. Сяк-так пригостившись, Карнаух підсів до старшого чабана, і чути було, як він стишеним голосом розповідає про якусь “оту”, що “знов не пасеться”, що “заскучала чогось”,- йшлося, видно, про хвору вівцематку. Карнаух незабаром знову пішов до отари, а Горпищенко після цього був уже не в тому настрої, як перше, палив цигарку, мовчав.
Тоня, пересівши до брата, схилилась до нього в таємничості, щось зашепотіла над вухом, хоч про її тайни тут вже всі й чабанята знають.