Тронка

- Як там з неба їх… чи видно? - питає батько.

- Видно,- відповідає син, розглядаючи тополеве віття.- Славні топольки, гарно підросли.

І наступного літа він оглядатиме їх, мірятиме оком, тільки тоді тополеве гілля розів'ється ще більш.

В той рік, як пішов син в авіаційне, посаджено ці молоді топольки. Лише степовик знає, як нелегко їх викохати тут, у степу, на вітрах. Та викохав чабан Горпищенко, поливав, напував колодязною водою. Бо для того ж і посаджено, щоб росли, щоб син бачив їх з неба!

Розрослись тополі, роззеленілись. Піднялись вище хати чабанської, на весь степ стали видніти, і всі тутешні льотчики добре знають, як свій орієнтир, цю чабанову тополину зірку. Впізнають її й льотчики сільськогосподарської авіації.

А надвечір між тополями, де затінок тримається цілий день і степова трава хвилястими рунами лежить по землі, стоять столи на честь льотчика, а за столами сидять чабани.

Вже випито першу чарку, і молодий, відварений по-чабанськи валашок парує в мисках, в тих самих мисках, з якими старий Горпищенко ніяк примиритись не може, бо по чабанському звичаю тузлук треба їсти, як він каже, тільки з дерев'яних ночовок. Він і сьогодні довго змагався з жінками з цього приводу, погрожував позмітати геть зі столу їхні тарілки та виделки, і тільки після того, як виявилось, що дідівські дерев'яні ночовки вже розсохлися, старий їіішов на поступки цивілізації. Він і сам тепер нарівні з іншими їсть із тарілочки, що йому, ніби для жарту, ставила Тоня.

А мати все пригощає сина:

- Ось тобі хрящик… Ти ж любиш,-підкладае вона йому гарячої найніжнішої баранини, підсовує юшку, де відварена цибуля плаває кільцями, і льотчик, ласуючи тузлуком, солонцюючи густою щербою, шанобливо слухає батькову мову.