Монолог самотнього мужчини

Не те, щоб у селі не було своїх музик. Але для гармошки і бубна на весіллі місце і так знайдеться, а для танців і престижу – знадобився ансамбль. Свій ВІА (цікаво, чи знає тепер молодь, що означають ці літери) у клубі був. Але три роздовбані гітари, паяний–перепаяний підсилювач «Поділля» та саморобні барабани оптимізму не вселяли. Хлопці, які грали на тих унікальних інструментах, «знімали» слова англомовних пісень з нечітких магнітофонних записів українськими літерами: «Ам’йовінус, ам’йофайа, йо’дізайя!» — ще й на слух підбирали акорди. У школі, як на гріх, викладали тільки німецьку, і що воно за «йовінус», у селі достеменно не знав ніхто. А побутовики представили реєстр з чітким репертуаром, ще й завірили, що за потреби їхні музколективи можуть зіграти будь–яку пісню.

Сімейний тендерний комітет обрав музикантів з району.

У зазначені дату та час ті приїхали, виставили колонки, барабани «Аматі», підсилювачі «Біґ» та «Реґнет», підключили до них гітари «Мюзіма» та «Орфей–бас»[3] з різними «квакушками» і дуже швидко все налаштували.

Один–єдиний пристрій був у них саморобним – ревербератор. З часів популярності гурту «Машина врємєні» модним стало прикрашати спів ефектом відлуння. Відтворити такий художній засіб міг лише недешевий пристрій – отой ревербератор.

Виділити на нього кошти головбух, дебетно–кредитна душа, навідріз відмовився: що з нього взяти – далека від мистецтва людина! Але далі творити без такої машинки хлопці були вже не спроможні.

Проявивши чудеса винахідливості, вони переобладнали серійний магнітофон «Маяк–202», підмонтувавши до нього ще з півдюжини відтворюючих магнітних головок, і пропускали через нього сигнал з мікрофона.

Виходило так: плівка проходила спочатку через записуючу головку, а потім, вже із записом, через кілька відтворюючих, які по черзі знімали сигнал і передавали його на підсилювач. Виходив бажаний ефект. А на вигляд був цей самопал – звичайним магнітофоном!

…Спочатку все йшло добре: «Ах, ета свадьба», «Зємля в іллюмінаторє», «Гляжусь в тєбя, как в зєркало», «Ярмаркі краскі» і навіть «Паромщік».

Гості вже підпили, молоді цілувалися все частіше, бо їх славили, наречену ще не крали, і час від часу дійство переривалося танцями. Раптом хтось замовив «мєдляк» «Машини врємєні».

Вокально–інструментальні музиканти швиденько підключили свій винахід до мікрофона та підсилювача і завели:

«Я раскрасіл свій дом–дом–дом

В самий празднічний цвєт–цвєт–цвєт:

Напісал я на домє свойом –ом–ом

Бесконєчний рассвєт–єт–єт»

Добряче напідпитку, пильний після прочитання у вчорашній газеті статті «Маки під фанеру» про музикантів–халтурників, що співають під фонограму, Семен Полікарпович Забийворота раптом встав перед ансамблем, замахав руками і щодуху заверещав: «Зупиніться!»

Музиканти слухняно замовкли.

Не зважаючи на те, що бобини з плівкою продовжували крутитись, а музики не було, дідусь нареченої викрив заїжджих трубадурів:

— Ви нас обманюєте! Ви тільки робите вигляд, що граєте і співаєте, а направду грає магнітофон!

— Діду, та ви що? Це спеціальний пристрій – ревербератор! Він відзвук робить!

— Знаю я ваші пристрої! Пристроїлися – людей дурити! Я сам старий естрадист! Мене не обдуриш – бо я у 67–у в оркестрі машинобудівного заводу на мандоліні грав!

Обурені гості готові були і пики шахраям натовкти, і «грала поламати», та ситуацію врятував керівник ансамблю, чолов’яга років тридцяти, схожий на популярного актора театру і кіно Леоніда Філатова. Він тицьнув дідові мікрофон:

— Якщо ви такий «естрадист» — самі перевірте!

— А що? І перевірю! – заявив Семен Полікарпович і заспівав:

— Дві баби посварились за голівку маку…

— Маку–маку–маку, — відгукнулися динаміки.

— Одна баба другій бабі показала… дулю!

— Дулю–дулю–дулю! – пішла селом луна.

— Ух ти! – здивувався перевіряльник ревербераторів.

— Ухти–ухти–ухти! – передражнили його колонки.

— Переконалися, діду? – урезонив старого головний музикант. –Таку бучу здійняли! А ще – естрадист!

Далі гуляли нормально – весело і завзято.

Після того весілля Семена Полікарповича ніхто у селі поза очі інакше, ніж Естрадистом, і не називав.

Добре хоч, що на родину прізвисько не перейшло!