Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » Монолог самотнього мужчини
Монолог самотнього мужчини - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Монолог самотнього мужчини

Электронная книга - «Монолог самотнього мужчини». Краткое содержание книги:

Усі без винятку події, описані в романі, імена дійових осіб та назви, крім топонімів, я вигадав. Реальні прототипи деяких позитивних персонажів безумовно існують серед моїх знайомих, приятелів та друзів. Хто себе пізнав – приходьте з пляшкою ужгородського коньяку, лимон та кава у мене знайдуться.
Сергій Батурин
P.S. Людей похмурої вдачі, неврівноважених, записних моралістів, членів товариства «Тверезість», проповідників ханжества, невігласів, трамвайних хамів, соцреалістів, літературних піжонів, естетів, махлярів, дурисвітів, носіїв тоталітарного світогляду, літредакторів, злостивців, кілерів, блюзнірів, а надто –хворих на манію величі провінційних журналісток прошу цим текстом себе не утруднювати.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 23
Перейти на страницу:

— Українці люблять замітати? – ошелешив мене він.

— Ні.

— Тоді чому ж вони кидають сміття просто на перонах, схожих на німецькі, та у потягах, що виглядають так гарно?

— Проблема от у чому, — спробував пояснити я. – Ми можемо набудувати вокзалів, перонів та потягів не гірших, ніж у Європі. Але де на все це європейців набрати?

Він, здається, знову нічого не зрозумів.

Хай там як, але Ріхард Шваненвальд, друг моїх друзів, приїхав, я брякнув з мобільного до Німеччини, видзвонивши майже усі гроші з рахунку, і доповів напівзабутою англійською (так і спілкуємось: ані Кай–Уве, ані Момо не володіють українською чи російською, а я проходив у школі та інституті англійську), що все о’кей, ми зустрілись і наш експедишен Україною воз стартед. Мені відповіли, також мовою Шекспіра, Черчилля та Бенні Хілла, значно більш пристойною, ніж моя, що, мовляв, дуже вдячні і таке різне.

— Дякувати поки що немає за що, — пробурчав я, давши відбій.

Небіж німецького дядечка, треба віддати йому належне, так–сяк говорив по–нашому: приблизно, як я – англійською. Наслухавшись баронових оповідок про бевундерсверт Україну, він вирішив вивчити її мову і купив українсько–німецького словника та дві книжки одного українського письменника — рідною німецькою та в оригіналі. На його здивування, у словнику не відшукувалися лексеми, якими послуговувався популярний у Німеччині автор. У розпачі Ріхард кинувся до дядька. Той погортав бестселер і виніс вердикт: це – російська.

«Україна – не Росія», — примовляв у таких випадках відомий усім Данилич. Українська – не російська, підтвердимо ми. Ріхард кілька разів намагався з’ясувати у мене, чому той достойник – український письменник, якщо пише російською.

— Тому що живе в Україні, — сказав я.

— Фредерік Дар значну частину життя прожив поза Францією, але писав французькою і світом сприймається як французький письменник, — доводив мені мій німецький гість. – А цей літератор не живе в Росії, але пише російською, отже, за аналогією, він — російський.

Фредерік Дар і в Африці залишився би Фредеріком Даром: п’ять сторінок на день, п’ять романів на рік; дві сотні книжок і понад двісті мільйонів загального накладу!

— Жодних аналогій! – відрубав я. – Український, а не російський, і край!

— Чому? – сполотнів від граничного напруження свого IQ німець.

— Тому що Україна – не Росія!

Він і цього разу нічого не зрозумів. Та як йому поясниш, що ми аж так надто довго мали обмежене право на своє, що мало не почали його забувати, а тепер заходилися його відшукувати і ладні й в самого дідька знайти вкраїнське коріння.

Ріхард привіз із собою кілька листів, що їх строчив Карл–Отто фон Пферденкруп з окупованої України. Там, правда, жодного натяку на якусь Марію, зате топонімів таки чимало.

Виявляється, дядечко служив по інтендантській лінії, на фронті не був і особисто не стріляв, а лише постачав вермахту провіант, заготовляючи його в тилу. Не знаю, хто гірший ворог: той, хто стріляє в озброєного чужого солдата, чи хто зводить з двору єдину корову, лишаючи напризволяще цілу родину, прирікаючи її у найліпшому випадку на голодне виживання.

Ні, я не відчуваю ворожнечі ані до німців як таких, ані до померлого інтенданта, тим паче – до його родича, який, чесно кажучи, має мізерний шанс перетворитися на спадкоємця. Ми з ним чудово порозумілися і без фонду «Взаєморозуміння», випивши у перший же день за знайомство пляшку «Тиси» — до краплі і «Корну» — майже до половини. Війна – штука апріорі неправедна; та, — найжорстокіша, – так давно закінчилася, що і прадіди далеко не в усіх на ній воювали, але у мене з дитинства якесь болісне відчуття несправедливості.

То я почав про топоніми. Ми склали реєстр усіх сіл та селищ, які згадував у листах пан інтендант, відкинули ті, що відносилися до Чернігівської, Житомирської та Полтавської областей, проаналізували залишки і вирішили починати з тих районів Київської, де мали найбільші шанси. Найчастіше згадувалися у листах населені пункти Обухівського та теперішнього Іванківського районів.

Вже зранку помандруєм – вирішив я. Тоді–то і подзвонив до Німеччини.

Кохання – к?хання, з вечора й до рання! Через тебе зависли у повітрі і можуть шубовснути у гуманітарний вакуум сто мільйонів ойро, через якесь губате дівчисько з вологими очима, що наважилося (с?ме — наважилася, бо на вигляд – зовсім не нахабне) закохатися під час війни у ворожого офіцера. І він теж – Вася з гербом та з?мком. Він що, не знав, що закони його фатерлянду, який тоді тимчасово звався Третім рейхом, не дозволяли шлюбів з «неарійцями»? Нащо дівці голову морочив? За будь–якого закінчення війни ці стосунки були безперспективними. Та якщо гроші їй залишив через шістдесят років і так з іншою і не одружився – виходить, кохав?

Їй, тій Марії, не більше двадцяти на фото. Тобто, тепер — десь вісімдесят, плюс–мінус три–чотири роки. Чи жива ще?

Ну, я розумію: залізна завіса, сталінізм, два світи – два способи життя… Але чого ж пан барон не шукав свою трепетну Марічхен у ті часи, коли плямоголовий генсек цілувався з канцлером на прізвище Капуста? Коли в них розтягували по камінчиках Берлінську стіну , а у нас вчорашні дисиденти у вишиванках збирали двохсоттисячні мітинги? Тут тобі до послуг усі Червоні Хрести, Меморіали, Просвіти, газети та ТБ – що хочеш. Це ж сенсаційна для тих часів тема: два тоталітарних режими не збороли їхнього кохання!

Ні, згадав лише перед самісінькою депортацією до Вельзевула.

Хоча, може, я і помиляюся, не виключено, що дядечко побоювався, що у неї – родина і його поява буде недоречною? І до чого така умова? Хай би небіж отримав свою частку, а нотаріус Фартманн разом із партнерами розшукував цю Марію чи її нащадків. Але зробив хай через дупу, але по–своєму. Оце вже вдача. Справжній арієць, характер нордичний!

Не можу я зрозуміти його логіки. Що тут скажеш? Україна – не Німеччина!

Причепурилася та Марія перед фотографуванням. Аби виглядати на картці. Ну, це правильно. Хоча жінки, як на мене, надають забагато уваги словосполученню зовнішній вигляд. І вкладають у нього надміру сенсу. «Я для себе так вдяглася та нафарбувалася!»

Дозвольте трішечки засумніватись! Нині який сексотип у моді? Не кажу – кращий чи гірший, саме – модний? Довгі ноги, сіднички, кожна з кулачок, і великі груди[2]? Чи не звідси – високі підбори, обтягуючі штанці та глибокий виріз? А колись, як модні були пишні форми, жінки для себе робили ватяні накладки на зад і вшивали обручі у спідниці? У Східній Африці мужчини вважають красивою довгу шию, то жінки для себе витягують її мідними кільцями до такої довжини, що без тих ободів і голови тримати не можуть? А на Сході, де бажана маленька ніжка, жіноцтво для себе нівечить кінцівки колодками?

Зовнішній вигляд, зовнішній вигляд… Та чоловікові, який кохає, зранку, без макіяжу та зачіски, його жінка не менш бажана, ніж ввечері, а може – й більше. Довершена тілесно порожня дурепа мало кого з чоловіків зацікавить довше, ніж на одну ніч, якщо , звісно, у того чоловіка на шиї голова, а не макітра. Внутрішня сутність жінки – ось що важливо. Але якщо ти нафарбувалася для мене – сонечко, я тобі дуже вдячний!

І ще. Найбільша шльондра, яку я бачив у житті, виглядала, як справжня «тургєнєвская дєвушка». Думаєте, хоч один путній – запав?

Але довго думати про це часу не було – завтра у дорогу.

«Луаз», звісно, не такий комфортабельний, як «фольксваген», таж і їхати нам не на Берлін. Скільки там від станції метро «Позняки» до самого Обухова? Головне – поскочити південний міст з його обов’язковою вранішньою пробкою. А для цього треба проїхати цю споруду десь о сьомій, найпізніше – о пів на восьму, бо потім міст забере більше часу, ніж уся дорога після нього.

Розділ 3. Кандидат в аристократи

Якби ми їхали на Ріхардовому «фольксвагені», я би мабуть, нічого не помітив. Неслися б собі у потоці зі швидкістю 120–130 кеме на годину, як усі.

Взагалі–то я людина спостережлива. Далася взнаки робота в охороні. Колись, років десять тому, я змушений був там працювати, аби заробити на шматок хліба.

Так от, якби «волинка» могла розігнатися до ста тридцяти, я би і не звернув уваги на кольору свіжої трави «октавію», яка причепилася за нами майже від самого дому. Але уже на восьмидесяті мотор нашого всюдихода починав жалісно підвивати, отже сімдесят – наша нормальна крейсерська швидкість. А чого б «шкоді» так повзти? Повертаю на заправку – вони за нами. Скло тоноване, не розгледіти, хто там і скільки народу. Не виходять, скло ледь опустили, із заправником крізь цю шпарину розмовляють. Залили ми півбаку і поїхали. Ті весь час у прямій видимості теліпаються. Ви ж не думаєте, що на самохідній колясці Луцького автозаводу можна на шосе відірватись від авта, над яким ґрунтовно попрацювали німецькі конструктори? У мене — теж жодних ілюзій щодо цього. А Ріхард сидить, у вікно витріщився, либу давить. Не підозрює нічого. А я у здогадках гублюся: кому ж це ми цікаві стали?

вернуться

2

Та лише за справжні стегна Джей–Ло – слава Колумбові та хай живе Південна Америка!

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 23
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)