Монолог самотнього мужчини

Виявляється, дядечко служив по інтендантській лінії, на фронті не був і особисто не стріляв, а лише постачав вермахту провіант, заготовляючи його в тилу. Не знаю, хто гірший ворог: той, хто стріляє в озброєного чужого солдата, чи хто зводить з двору єдину корову, лишаючи напризволяще цілу родину, прирікаючи її у найліпшому випадку на голодне виживання.

Ні, я не відчуваю ворожнечі ані до німців як таких, ані до померлого інтенданта, тим паче – до його родича, який, чесно кажучи, має мізерний шанс перетворитися на спадкоємця. Ми з ним чудово порозумілися і без фонду «Взаєморозуміння», випивши у перший же день за знайомство пляшку «Тиси» — до краплі і «Корну» — майже до половини. Війна – штука апріорі неправедна; та, — найжорстокіша, – так давно закінчилася, що і прадіди далеко не в усіх на ній воювали, але у мене з дитинства якесь болісне відчуття несправедливості.

То я почав про топоніми. Ми склали реєстр усіх сіл та селищ, які згадував у листах пан інтендант, відкинули ті, що відносилися до Чернігівської, Житомирської та Полтавської областей, проаналізували залишки і вирішили починати з тих районів Київської, де мали найбільші шанси. Найчастіше згадувалися у листах населені пункти Обухівського та теперішнього Іванківського районів.

Вже зранку помандруєм – вирішив я. Тоді–то і подзвонив до Німеччини.

Кохання – к?хання, з вечора й до рання! Через тебе зависли у повітрі і можуть шубовснути у гуманітарний вакуум сто мільйонів ойро, через якесь губате дівчисько з вологими очима, що наважилося (с?ме — наважилася, бо на вигляд – зовсім не нахабне) закохатися під час війни у ворожого офіцера. І він теж – Вася з гербом та з?мком. Він що, не знав, що закони його фатерлянду, який тоді тимчасово звався Третім рейхом, не дозволяли шлюбів з «неарійцями»? Нащо дівці голову морочив? За будь–якого закінчення війни ці стосунки були безперспективними. Та якщо гроші їй залишив через шістдесят років і так з іншою і не одружився – виходить, кохав?

Їй, тій Марії, не більше двадцяти на фото. Тобто, тепер — десь вісімдесят, плюс–мінус три–чотири роки. Чи жива ще?

Ну, я розумію: залізна завіса, сталінізм, два світи – два способи життя… Але чого ж пан барон не шукав свою трепетну Марічхен у ті часи, коли плямоголовий генсек цілувався з канцлером на прізвище Капуста? Коли в них розтягували по камінчиках Берлінську стіну , а у нас вчорашні дисиденти у вишиванках збирали двохсоттисячні мітинги? Тут тобі до послуг усі Червоні Хрести, Меморіали, Просвіти, газети та ТБ – що хочеш. Це ж сенсаційна для тих часів тема: два тоталітарних режими не збороли їхнього кохання!

Ні, згадав лише перед самісінькою депортацією до Вельзевула.

Хоча, може, я і помиляюся, не виключено, що дядечко побоювався, що у неї – родина і його поява буде недоречною? І до чого така умова? Хай би небіж отримав свою частку, а нотаріус Фартманн разом із партнерами розшукував цю Марію чи її нащадків. Але зробив хай через дупу, але по–своєму. Оце вже вдача. Справжній арієць, характер нордичний!

Не можу я зрозуміти його логіки. Що тут скажеш? Україна – не Німеччина!

Причепурилася та Марія перед фотографуванням. Аби виглядати на картці. Ну, це правильно. Хоча жінки, як на мене, надають забагато уваги словосполученню зовнішній вигляд. І вкладають у нього надміру сенсу. «Я для себе так вдяглася та нафарбувалася!»

Дозвольте трішечки засумніватись! Нині який сексотип у моді? Не кажу – кращий чи гірший, саме – модний? Довгі ноги, сіднички, кожна з кулачок, і великі груди[2]? Чи не звідси – високі підбори, обтягуючі штанці та глибокий виріз? А колись, як модні були пишні форми, жінки для себе робили ватяні накладки на зад і вшивали обручі у спідниці? У Східній Африці мужчини вважають красивою довгу шию, то жінки для себе витягують її мідними кільцями до такої довжини, що без тих ободів і голови тримати не можуть? А на Сході, де бажана маленька ніжка, жіноцтво для себе нівечить кінцівки колодками?

Зовнішній вигляд, зовнішній вигляд… Та чоловікові, який кохає, зранку, без макіяжу та зачіски, його жінка не менш бажана, ніж ввечері, а може – й більше. Довершена тілесно порожня дурепа мало кого з чоловіків зацікавить довше, ніж на одну ніч, якщо , звісно, у того чоловіка на шиї голова, а не макітра. Внутрішня сутність жінки – ось що важливо. Але якщо ти нафарбувалася для мене – сонечко, я тобі дуже вдячний!

І ще. Найбільша шльондра, яку я бачив у житті, виглядала, як справжня «тургєнєвская дєвушка». Думаєте, хоч один путній – запав?

Але довго думати про це часу не було – завтра у дорогу.

«Луаз», звісно, не такий комфортабельний, як «фольксваген», таж і їхати нам не на Берлін. Скільки там від станції метро «Позняки» до самого Обухова? Головне – поскочити південний міст з його обов’язковою вранішньою пробкою. А для цього треба проїхати цю споруду десь о сьомій, найпізніше – о пів на восьму, бо потім міст забере більше часу, ніж уся дорога після нього.