Королівська дорога
- Автор: Мальро Андре
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Переводчик: Людмила Колодинська
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Королівська дорога». Краткое содержание книги:
Настрій, близький до екзистенціалістського, висловлює один з героїв Мальро, хворий начальник пропагандного відомства Гарін з роману «Завойовники»: «Те, що я роблю, — це боротьба з абсурдністю людського існування».
У цьому контексті «людська доля» китайського пролетаріату виглядає вже не такою й безнадійно сумною, адже і доля навчених досвідом іноземців, що відважно борються за те, щоб вирвати його з убогості, на загал доволі схожа.
Ідея багатьох творів Мальро така сама. Сенс людського існування — в дії, навіть якщо вона здасться абсурдною.
Ще один роман Мальро цього часу «Роки презирства» (1935) — про наступ фашизму у Німеччині. Цей твір, однак, дуже прихильно сприйнятий лівими силами в багатьох країнах, не став через свою надмірну політизованість якоюсь особливою віхою у творчості Мальро.
Наступним став ще один роман Мальро про війну — «Надія» (1937).
У 30-х роках разом із Луї Арагоном Мальро організовує Міжнародну Асоціацію Письменників на захист культури, а також Світову лігу проти Антисемітизму.
З початком громадянської війни в Іспанії Мальро їде туди (1936— 1939) і організовує ескадрилью іноземних льотчиків-добровольців в Інтербригаді, з якою і сам брав участь в бойових польотах і був двічі поранений.
Головна відмінність «Надії» від китайських романів Мальро полягає в тому, що тут автор відновлює в пам`яті те, що особисто пережив під час громадянської війни в Іспанії.
Роман «Надія» базується на іспанських враженнях, міцно прив’язаний до місцевих умов і соціальної дійсності. Минуле зображених у ньому льотчиків — і найманців, і добровольців — набагато більш прозаїчне, ніж долі романтичних персонажів усіх попередніх книг Мальро; між собою його нові герої розмовляють, як правило, не про філософські матерії, а про справи земні, загальнозрозумілі і хвилюючі читача — про практику пілотажу, технічне обслуговуванні літаків.
Але найвагоміше, що автор спромігся виразити в «Надії», — це почуття братерства, що зв`язує групу людей, які ризикують життям заради загальної мети. Саме це почуття уявлялося Мальро вищим і найбільш бажаним ідеалом.
Свого роду «кінематографічність» прози спричиняла до того, що його книги легко можна було трансформувати в кіносценарії.
1934 року, під час своєї поїздки в Москву, Мальро обговорював з Ейзенштейном можливість екранізації «Долі людської». Цей план не вдалося реалізувати: очевидно, Ейзенштейн побоювався, що при точному відтворенні першоджерела фільм може бути сприйнятий як виступ проти Сталіна.
А от «Надія» була екранізована, причому зробив це сам автор. Свій фільм Мальро знімав в Іспанії, за дуже важких умов, коли республіканці раз за разом зазнавали поразки, і багато критиків визнавали, що епізод бомбардування, під час якого злітно-посадкова смуга аеродрому висвітлюється автомобільними фарами, — одна з кращих сторінок світової кінематографії, присвячених війні.
Коли німці напали на Францію, Мальро вступив до французької армії, у травні 1940 року опинився в полоні, з якого втік і пробився в неокуповану зону на півдні країни, і згодом приєднався до французького Руху Опору.
У 1944 році Мальро схопило гестапо, але йому вдалося уникнути розстрілу, і через деякий час він був звільнений групою партизанів Руху Опору.
Після цього він організовує танкову бригаду Ельзас-Лотарингія і воює в ній до кінця війни в чині полковника.
У 1944 році під час бомбардування німцями Франції загинула друга дружина Мальро Жозет Клотіс. В цей час Андре Мальро воював в Ельзасі.
У нього з Клотіс було двоє синів — П’єр-Готьє (1940—1961) і Ван-сан (1943—1961), обидва вони загинули в автомобільній катастрофі у 1961 році.
Попри всі нещастя життя Мальро ніколи не полишала мужність. Під час війни він працював над романом «Війна проти ангела», рукопис якого пропав, коли Мальро у 1944 році схопило гестапо. Вціліла частина цього роману була надрукована після війни під назвою «Ліщина Альтенбсрга».
В цей період він зустрічається і знайомиться з генералом де Голлем, і перше враження від нього у Мальро відоме.
«Оце людина! — казав Мальро. — Нарешті я бачу людину!»
Він майже повторив слова давньогрецького філософа Діогена, який серед дня ходив містом, тримаючи в руках ліхтар. І коли його спитали, що він шукає, він відповів — людину.
Але ж довкола люди!
— Ні! — відповів Діоген. — Я шукаю Людину. А це просто живі істоти.
Знайомство з де Голлем стало для Мальро ключовим моментом в його подальшій долі.
Саме таким мужнім, старшим і впевненим у своїй особливій життєвій долі постає перед нами Перкен у повісті «Королівська дорога».