Вальдшнепи
- Автор: Хвылевой Николай Григорьевич
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Вальдшнепи». Краткое содержание книги:
Письменник культивує в романі новий тип героя: цільну, мужню, рішучу особистість, прагне подати в новому романі альтернативу зневіреним представникам втраченого покоління. Головний герой роману — Дмитро Карамазов — активний учасник революційних подій, представник тієї романтичної молоді, що формувалася в революції: «Карамазова захопила соціальна революція своїм розмахом, своїми соціальними ідеалами, що їх вона поставила на своєму прапорі. В ім'я цих ідеалів він ішов на смерть і пішов би, висловлюючись його стилем, ще на тисячу смертей».
Товариш Вовчик пiдкинув свої бiлi брови.
— Яка це Аглая? — спитав вiн. — Чи не думаєш ти грати роль божевiльного?
— Поки що важко сказати, мiй дорогий Вовчику… Це так звуть одну з тих дам, що ти з ними познайомився на пароплавi.
— Так ти, виходить, уже знайомий з ними? Ну, i що ж?..
— Ну, i слухай. Саме в цей час чоловiк тьотi Клави дрiмає, дами мандрують до базару повз наш будинок.
— Ця поiнформованiсть мене рiшуче зворушує, - з захопленням сказав лiнгвiст. — їй-богу, з тебе вийшов би не зовсiм поганий ловелас… I це, до речi, багато краще твоєї фiлософiї.
Карамазов пiдiйшов до вiкна. Спека раптом почала спадати, i з рiки прилетiв свiжий вiтрець. Якось химерно запахли абрикоси: запах був нiжний i нагадував чомусь старий Прованс i старомоднi кабрiолети. Тодi й дiйснiсть враз перетворилась на стилiзованi нiжно-голубi тони.
— Добре! — сказав Дмитрiй i легко зiтхнув. — Тiльки от що скажи менi, Вовчику: як би ти подивився на мене, коли б я покинув Ганну й зiйшовся з однiєю з цих дам… саме з Аглаєю?
— Хiба ти вже встиг так далеко зайти?
— За якiсь два тижнi я взагалi нiкуди не мiг зайти. Я питаю тебе, так би мовити… на всякий випадок.
Товариш Вовчик так голосно й так несподiвано зареготав, що навiть його ловерак пiдскочив.
— От чудак! — скрикнув вiн. — Навiщо тобi робити це, коли ти можеш, i не кидаючи Ганну… ну, як би сказати делiкатнiш… Ну, словом, використати її… цю дiвчину.
Менi здається, й ця дiвчина, коли вона недура, погодиться на це.
— А як Ганна? Вона, на твiй погляд, теж погодиться? Лiнгвiст не помiчав, що Карамазов говорить з ним несерйозно, й тому так вiдповiв:
— Цього я тобi не можу сказати. Хто її знає- жiноча душа, як-то кажуть, темрява… Але їй, менi здається, й не треба цього говорити.
— Цебто ти рекомендуєш дурити її?
— А хоч би й так!.. На мiй погляд, тут нiчого нема страшного i образливого для неї.
Карамазов пiдiйшов до свого спiвбесiдника ї взяв його за плече.
— Тек-с, — кинув вiн. — Не сказав би я, мiй вчений друже, що ти вмiєш логiчно мислити. В попереднiй розмовi ти обурювався на мене, що я хочу якось там дурити Ганну, а зараз сам рекомендуєш зраджувати її.
Товариш Вовчик нiчого не встиг вiдповiсти, бо в цей момент у кiмнату ввiйшла Ганна i сказала, що лiнгвiста хтось кличе. Карамазов пiдiйшов до кошика з абрикосами, мовчки взяв один абрикос i, зиркнувши на дружину, перевiв свiй погляд на згорiло-голубе небо. Вiн одразу догадався, хто викликає його друга. I дiйсно: бiля хвiртки товариш Вовчик побачив тих дачникiв, що нахабно познайомились iз ним на рiчному пароплавi. Власне, тут були не всi: батька (чи як його?) не було. Була тьотя Клава i Аглая.
III
— Здрастуйте, тьотю Клаво! Здрастуйте, Аглає! Товариш Вовчик розшаркався так галантно, нiби вiн i справдi був славетним ловеласом.
— Доброго здоров'я, mon ami{4}, - сказала тьотя Клава й, недовго думаючи, упевненим i рiшучим рухом узяла його пiд руку.
Та женщина, що її лiнгвiст назвав Аглаєю, поки що не думала фамiльярничати з Вовчиком i тiльки запропонувала йому одколоти та використати одну iз запашних троянд, що висiли на її грудi. Товариш Вовчик зробив це з задоволенням, i вони поволi пiшли згорiлою i порожньою вулицею заштатного городка.
— Ви сюди надовго приїхали? — спитала тьотя Клава.
— Товариш Вовчик уже говорив нам, — сказала Аглая. — Вiн теж приїхав на два мiсяцi.
— Так, — пiдтвердив лiнгвiст. — Ви не помиляєтесь, Але…
Вiн хотiв щось спитати й, не спитавши, змовк. Власне, вiн не знав, як спитати: його здивувала тьотя Клава — вона говорила з ним так розв'язне, нiби вона знала його, по меншiй мiрi, з дитячих лiт.
— А як ви думаєте, — сказала тьотя Клава. — Чому це Дмитрiй в останнi роки такий нервовий став?
— Цебто який… роки? — Вовчик хотiв поцiкавитись, який Дмитрiй, як вона встигла так добре взнати найiнтнмнiше життя Карамазова, вiдкiля вона, нарештi, знає про цi "роки", але фамiльярний тон його спiвбесiдницi остаточно збив лiнгвiста з пантелику, i вiн рiшуче заплутався.
— Ви не косноязичний? — поцiкавилась тьотя Клава. Аглая зареготала. Товариш Вовчик почервонiв i став запевняти, що "нiчого подiбного". Вiн просто не чекав такої симпатичної поiнформованостi в справах дому Карамазових.
— Тодi, може, ви знаєте, — сказала тьотя Клава, — як думає провести Дiмi (вона так i сказала "Дiмi") цi два мiсяцi? Цебто-бiля Ганниної спiдницi чи бiля Аглаї?
Це запитання переходило вже всякi можливi межi, але товариш Вовчик на цей раз не збентежився. Вiн рiшив, що коли тьотя Клава так фамiльярничає з домом Карамазових, то вона, очевидно, одержала вiдповiдне право на це вiд самого Дмитрiя. Вiн сказав, що вiдповiдати на це запитання не буде й рекомендує спитати його друга.