Месопотамія

Чи не останніми пішли ще дві подружки Рустама. Пішли, тримаючись за руки — старша, Kipa, ображалася на молодшу, Олю, за те, що та знову забагато пила, а Оля ніжно поплескувала Kipy по спині, від чого шкірою Кіри бігли мурашки, лопатки аж подзенькували від холоду, а на очах виступали сльози. У нас у всіх виступали сльози, і сміх ламався на зубах, і ми раптом помітили, що всі розійшлися, лишилися тільки ми й родина, як у старі-добрі часи, коли ми збиралися в Марата на чий-небудь день народження чи інше сімейне свято, і я подумав, що всі разом ми сходилися переважно саме на свята, можливо, саме тому й тепер було дивне та незрозуміле відчуття свята, відчуття салюту, що ось-ось почнеться за сусідніми дахами, які ставали бузковими й золотими від вечірнього травневого сонця, яке вгорі ще світилося, хоча тут, над нами, повітря зовсім згасло й захололо. Ми теж почали збиратися, проте нас зупинив дядь Саша. Він спеціально припхався на сороковини звідкись із передмість, ночувати збирався в родичів, спати йому не хотілося, відпускати нас — тим більше. Так не годиться, — сказав серйозно, — так ніхто не робить. Ми не можемо, — сказав він, — просто розійтися. Треба сидіти і згадувати покійного, а то не буде йому спокою. Ці слова якось відразу повернули нас до тями, і ми навперебій заговорили, мовляв, дядь Саш, ну що за питання, ясна річ, ми нікуди не підемо, куди нам іти, хто на нас чекає? Маратові батьки лише тяжко зітхнули, проте не заперечували. Сказали тільки, що самі вже підуть, оскільки в дяді Аліка зранку нили нирки, а Рая Давидівна мала подивитися новини, так, мовби на щось очікувала, тож вони залишили нас самих, попросивши Аліну, Маратову дружину, принести нам щось із кухні. Аліна мовчки взялася до справи. Лише тепер, коли всі розійшлися, коли стало тихо й порожньо, ми згадали про неї, помітили її присутність. Лише тепер ми побачили її, хоча вона весь час була поруч — щось приносила з дому, щось відносила назад, вислуховувала плачі сусідок, записувала рецепти печеного карпа, викликала таксі для Саші з Маргаритою, цілувалася з усіма на прощання. Разом із тим була ніби сама по собі, ніби стояла осторонь, по той бік розмови, з того боку темряви. Я лише тепер помітив, що в неї інша зачіска, вона мала тепер коротке волосся, яке за звичкою намагалася прибрати з очей, одягнена була в коротку чорну сукню, чорні колготи й домашні капці. Вони всі тут ходили, як пляжники на море, у домашньому. Сукня робила її стрункою, капці робили її кроки нечутними. Обручку вона так і не зняла, інших прикрас ніколи й не носила. Волосся мала теж чорне, шкіру тьмяну, і здавалося, що ось-ось розчиниться серед ночі. Мені стало незручно за нас: ми до неї добре ставилися, попри всі історії з Маратом, ніхто з нас ніколи її не ображав, і вона, слід сказати, теж ставилася до нас із терпінням і витримкою, на які ми не завжди заслуговували. Свого часу Марат, знайомлячи нас із нею, попередив її, що ми його друзі і що ставитись до нас потрібно добре. Вона запам'ятала. Вона узагалі пам'ятала все, що говорив їй Марат. А ось ми, виходить, про неї забули. Я помітив, що решта наших теж нарешті звернули на Аліну увагу, можливо, навіть надмірну: Беня побіг із нею на кухню, несучи в руках якісь тарілки й гублячи їх дорогою, Костик кинувся прибирати зі столу порожній посуд, нещадно його згрібаючи на землю, навіть Сем потягнув Рустама під світло, доки той докрикував у слухавку щось погрозливе, щось про іпотеку. І коли всі зібралися, дядь Саша спробував узяти ситуацію під контроль.