Нортенгерське абатство

Вони побували в Нижніх залах; і там доля була більш ласкавою до нашої героїні. Розпорядник відрекомендував їй партнера по танцях — молодика на ім’я Тілні, якого можна було назвати справжнім красенем. Він був двадцяти чотирьох — двадцяти п’яти років, досить високий на зріст, зі шляхетною поставою, з приємними рисами обличчя і гострим, жвавим поглядом. Його поводження було бездоганним, і Кетрін одразу ж відчула до нього симпатію. Під час танцю вони майже не могли розмовляти. За чайним столом вона переконалась, що перше враження було справедливим. Він говорив жваво й невимушено, і в його поведінці відчувалися жартівливість і лукавство, які збуджували її цікавість, хоча вона й не могла їх добре втямити. Поговоривши деякий час про те, що їх безпосередньо оточувало, він раптом сказав:

— Я дуже неуважний партнер у танцях, мем. Стільки часу минуло, а я так і не спитав, чи давно ви в Баті, чи бували тут раніше, чи були ви у Верхніх залах, у театрі, в концертах, і яке загальне враження справило на вас це місто. З мого боку це було дуже негарно. Але зараз, коли ваша ласка, чи не могли б ви дати мені відповідні роз’яснення? Якщо ви не заперечуєте, я відразу візьмусь до справи.

— Вам нема чого турбуватися з цього приводу, сер.

— Запевняю вас, міс, що це не завдасть мені жодного клопоту. — І, відбивши на обличчі нерухому манірну посмішку, він спитав більш високим голосом: — Чи ви вже давно в Баті, міс?

— Близько тижня, сер, — відповіла Кетрін, намагаючись утриматися від сміху.

— Справді?! — вигукнув він з нарочитим здивуванням.

— Чому ви дивуєтесь, сер?

— Безперечно, ви маєте рацію, — відповів він звичайним тоном. — Але ж треба було висловити з приводу вашого приїзду якесь почуття. А за подібних обставин подив є цілком доречним і не поступається жодному іншому почуттю. Але продовжімо. Чи ви колись бували тут раніше, міс?

— Ніколи, сер.

— Он як! А чи удостоїли ви своїм відвідуванням Верхні зали?

— Так, сер, я була там минулого понеділка.

— А чи були ви в театрі?

— Так, сер, я дивилася спектакль у вівторок.

— А в концерті?

— Так, сер, у середу.

— Чи сподобався вам Бат?

— Так, дуже сподобався.

— Тепер мені треба безглуздо усміхнутись, після чого ми знову зможемо поводитися поважно.

Кетрін відвернулася, не знаючи, чи може вона розсміятися.

— Здогадуюсь, що ви про мене думаєте, — серйозно сказав він. — Завтра ви відгукнетесь про мене в вашому щоденнику не дуже схвально.

— У моєму щоденнику?

— Так. Я точно знаю, що ви там напишете. «П’ятниця. Відвідала Нижні зали. Надягла мережану муслінову сукню з синьою облямівкою, прості чорні туфлі; чудово виглядала. Мене втомив своїм товариством якийсь дивний недоумкуватий юнак, який танцював зі мною і дратував мене своїми нісенітницями».